Щоб не «вхопити шилом патоки»: практичні поради, як ще більше українізувати свою мову

Вплив радянщини залишив міцний слід на нашій мові. Щоб його позбутися, на нас очікує ще багацько роботи. Проте кожен із нас може пришвидшити цей процес особисто для себе. Шеф-редакторка «Platfor.ma» та комунікаційна експертка агенції і ГО «Port of Culture» Тетяна Капустинська, яка більшу частину життя провела в Донецьку, у своїй колонці розповідає про власний шлях до українізації мови та радить, які ресурси використовувати, що читати, де шукати інформацію і з ким спілкуватися, аби покращити свою українську.

Матеріали, опубліковані в розділі «Колонки», представляють думку автора чи авторки та можуть не збігатися з думкою редакції онлайн-медіа «Свідомі».

Я народилася і виросла в Донецьку, де переважно спілкувалася російською. У моїй бульбашці гарна й чиста українська траплялася у сусідки на поверх нижче, яка колись переїхала до чоловіка-шахтаря із Закарпаття, та ближче до сільської місцевості Донеччини. Дійсно, більшість локалів у місті говорила російською. Але це зумовлено не бажанням приєднатися територіально до найближчого сусіда, а агресивною політикою Росії. Адже за переписом населення 1897 року 70% жителів регіону спілкувалися саме українською, а потім почалося агресивне знищення всього українського, нав’язування імперських стандартів і Голодомор — геноцид, від якого сильно постраждала й Донеччина зокрема.

І от 2014 рік, починається війна, і зі своєї російськомовної спільноти я вимушено переїжджаю до Києва. Кілька років працюю де прийдеться — це ж столиця, всі ми там були — й у 2017-му отримую можливість стати журналісткою в одному популярному глянці. Мрія дитинства здійснюється, я пишу тексти, а мені за це ще й платять, але досі російською. 

Проте коли цей медіасвіт ловить у свої тенета, проєктів та пропозицій стає більше, а поважніше та крутіше ЗМІ запрошує до себе в команду, розумію, що є проблемка. Адже говорити українською — ніби шкрябати язика наждаком, а щоб написати статтю зрозумілою державною, треба промучитися над нею тиждень. І навіть не в навичках або лексиконі була заковика, а в тому, що я не думала державною. Я не відчувала своєї національної ідентичності, але то вже окрема тема. 

Цей немаленький вступ тут для того, щоб ви розуміли: українськомовного бекграунду в мене зовсім не було. Навіть у дипломі про освіту я — «філолог російської мови та літератури». А розвиватися в журналістиці хотілося, писати якісні та живі тексти — теж. Може, колись і до книжки дійде. Тому за роки роботи у цій сфері я знайшла або вигадала багацько способів українізувати свою мову. Вони не обмежуються «перевести всі пристрої державною» або «кинути російськомовного хлопця». Тому ділюся.

Радянський Союз настільки хотів узагальнити всіх людей та знищити будь-які прояви націоналізму, що, звичайно, страждала й українська мова. Слова, які були колоритні та звучні, але сильно відрізнялися від російських, забороняли. Їх або замінювали більш імперськими аналогами, модифікували суфікс/префікс, або й зовсім викидали. Для цього вигадували надумані причини, як, власне, РФ робить і нині. Наприклад, щось позначили як «не властиве мовленню мас», а щось — штучним словом або тим, яке прийшло з польської мови. 

Щоб згадати та відродити те, що в нас і досі так активно намагаються забрати, українська дослідниця та мовознавиця Орися Демська-Кульчицька провела ґрунтовне дослідження, перелопатила купу старих документів та створила Реєстр репресованих слів. Там є, де розгулятися та залипнути, а деякі слова — суцільна насолода. 

Трапляються знайомі: філіжанка, аркуш, навзаєм, мапа, попри. Також легко здогадатися, що лікувальник — то лікар, водозбір — басейн, а віддатися чоловікові — то не скоїти гріх, а просто вийти заміж. Проте деякі слова — перли. Як-от хідник (тротуар), суходіл (континент), офірувати (пожертвувати), мряковина (туманність), заграва північна (сяйво полярне), далекогляд (телескоп) тощо. 

Звичайно, вводити їх в ужиток треба обережно і не всі разом в одному абзаці. Смакуйте як келих витриманого вина, а не плутайте думки одразу пляшкою. 

Час плине, а нічого не змінюється — хіба що формат. Досі словники є чудовим інструментом, щоб не тільки збагатити мову, а й перевірити себе. Цей має 14 томів з 20 в електронному доступі, тому база закінчується на літері П. Проте не біда — понад 138 тис. слів у вашому розпорядженні. Якщо вже слово знайшли, значення прочитали, але що воно таке — досі загадка, то там є і приклад вживання в контексті. 

Це новіший, сучасніший, патріотичніший та ретельно почищений від накипу радянщини варіант. Я звертаюся до ресурсу, коли в мене є сумніви щодо існування слова або його приналежності до однієї паразитичної мови. Або якщо я не впевнена, що термін має додаткове значення, яке я на нього навішую. 

Як і в будь-якого графомана, у мене є особиста пристрасть у мові — фразеологізми. Наші рідненькі настільки гарні та подекуди занадто логічні, що впадають у душу, але чомусь не так часто вживаються. Тож у своїх текстах я іноді можу насипати деякі з них, проте в помірній кількості та з поясненням. 

Серед моїх фаворитів — відоме у вузьких колах «пекти раків» — шарітися. «Аж вухналі кувати зубами» — тремтіти від холоду або переляку. «Баглаї напали» — стало ліньки щось робити. «Витрішки продавати» — витріщатися. «Лебедя рубати» — робити щось дурне. «Бачити смаленого вовка» — мати досвід. «Вхопити шилом патоки» — зазнати невдачі. Ну як же ж гарно.

Щоб із головою поринути в цей світ, є Словник фразеологізмів української мови. Але попередження — там майже 800 сторінок. 

Неочевидна порада, але якщо українізувати мову — то й типографічно. Поки ми користуємося шрифтами російського авторства, то спонсоруємо війну та популяризуємо культуру країни, яка звикла все красти й паплюжити. Тож раджу перевіряти, літери якого виробництва застосовуєте. Наприклад, популярна «Іжиця» — російська. Як і шрифти «TT Norms» та «PT Serif». Знайте ворога в обличчя, як то кажуть. 

Натомість крутих українських оригінальних шрифтів — безліч. Наприклад, «Kyiv Region» від Дмитра Растворцева або «Ermilov» від Кирила Ткачова. Їх можна завантажити безплатно, милуватися на радість собі та країні. 

Українська письменниця та поетеса не дарма наголошує: «Не бійтеся говорити українською». В інтерв’ю вона зізнається, що колись завела словничок, куди виписувала рідкісні слова та вирази. Зараз це дуже помітно в її творчості, адже читаючи Забужко, можна надихнутися — та й собі в лексикон додати пару десятків колоритних слів. Наприклад, «горопашний» — бідолашний, «остопранцюватіти» — остобісіти, «перегодом» — через деякий час, «набіл» — молочні продукти. Моє улюблене — «схарапу́джений» — той, кого перелякали. 

Самі інтерв’ю письменниці, до речі, також корисні для розуміння, як працює мова та яким чином органічно її збагатити. Є от хороше від The Ukrainians.

Скажу чесно, я довго розбиралася, на що здатна ця розробка і як працює. Це така величезна колекція текстів українською періоду з 1816-го по 2022 рік. 130 тисяч різних жанрів, близько 30 тисяч авторів, 20% — переклади з інших мов. Проте це не просто архів, розробники оздобили його алгоритмами і зробили розумним. Тому тут можна шукати слова, словосполучення, речення за різними фільтрами, вивчати, як їх вживали або вживають у мові, які є контексти, синоніми, форми тощо. 

Самі розробники зазначають, що створили ГРАК більше для лінгвістичних досліджень або укладання словників. Проте якщо якесь слово вам муляє, і незрозуміло, як його використовувати в контексті — вуаля. Я часто звертаюся до сервісу, коли хочу привести показову цитату в приклад, при тому вказати автора і рік. Інструкцію, як просто шукати слова, додаю за покликанням. 

Ну яке може бути всеосяжне розуміння мови без найемоційнішої та найщирішої її частини? Всіх нас завжди щось трохи «вкурвлює» і, будьмо чесними, «вхопити макогона» ні від кого не хочеться. Попри це, на роботі ми іноді «срали-мазали» через вигорання. Деяку лайку ми вже несвідомо вживаємо, почувши десь та від когось, але всі ці слова щось означають і мають гарний художній вираз, так би мовити. А от якщо подивитися на московитську лайку, то там суцільні назви статевих органів і статевого акту. Навіть тут ми різні. 

До прикладу, орків я зараз називаю переважно «висерками», «вишкребками» та «одороблами». Бажаю їм «сто чортів в печінку», «щоб рачки їх вхопили» і «щоб їхніми мордами просо молотили». Ну а коли бачимо ефір Скабєєвої, то бажаємо їй «зашити ротяку по саму сраку».

До речі, гарно розповідає про українську моцну лайку Леся Ставицька у своїй книзі «Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики». 

Трохи back to school, але цей сервіс поганяє вас по всіх можливих розділах і правилах правопису. Тут не вийде тицяти на відповідь навмання, тому що формату тестів немає. Все треба ставити та прописувати самостійно. Але якщо з’явилися труднощі, то можна звернутися до теоретичної частини. 

Такий інтерактивний підхід до вивчення правил працює краще за зазубрювання інформації з підручників, як мені здається. Тренажер покликаний підготувати до ЗНО, але взагалі-то класно працює на будь-кого, хто хоче підтягнути навички правопису. 

Найприємніший спосіб пізнати всі відтінки української — це відправитися в наші села та поспілкуватися з місцевими. Вдячна своєму університету, який ще у 2013 році відправив мене на фольклорну практику на околиці Донеччини. Там ми збирали українські анекдоти, пісні, колискові, казки тощо — навряд чи конкретні слова чи вирази з цих матеріалів варто використовувати в сучасній мові, адже вони надто застарілі, з ухилом до старослов’янської. Але це корисно, щоб відчути сам дух українськості та надихнутися тим, як вправно бабусі в тих селах оперують мовою, розповідаючи начебто зрозумілі з контексту історії в завірюсі з діалектизмів, архаїзмів, метафор та, можливо, інколи вигаданих слів.

На жаль, всі мої записи з цих експедицій залишилися в окупованому нині Донецьку, але відтоді я зрозуміла кілька речей: 

Звичайно, всі ці рекомендації не означають, що свою мову варто викристалізувати настільки, щоб вона стала академічною та відшліфованою аж до блиску. Мені здається, що шарм української якраз у її різномаїтті. У тих самих діалектизмах, як-от мої улюблені донецькі «пайта» та «тормозок». У тому ж суржику, який не всі приймають. Але погодьтеся, де би був гурт «Latexfauna» без своїх прекрасних «ти мені нравишся» та «мене все устраює»? Тож використовуйте ці лайфхаки правильно і збагачуйте, а не обмежуйте.