Сексуальна освіта в Україні. Чому це важливо та на що впливає?

9 лютого на сайті Президента України опублікували петицію про впровадження обов’язкового статевого виховання в систему освіти України. Вона набрала необхідну кількість голосів — 25 тисяч. 

«Статеве виховання дітей і молоді значно знижує ризики насильства, рівень злочинності, кількість підліткових вагітностей, а також підвищує вік першого статевого акту», — йдеться у тексті петиції. 

13 квітня Президент України відповів на петицію: «Я звернувся до Кабінету Міністрів України з проханням опрацювати викладені в електронній петиції пропозиції та поінформувати про результати розгляду мене та автора звернення». Станом на 16 травня у Кабміні не повідомили про опрацювання рішення.  

Свідомі поспілкувалися з редакторкою соцмереж «Гендер в деталях», журналісткою, фемблогеркою Іриною Дєдушевою та дитячою психологинею, членкинею «Національної Психологічної Асоціації» Маргаритою Єгоренко про важливість впровадження сексосвіти у шкільну програму, міти та упередження у суспільстві.

Сексуальна освіта — це комплексні знання про дорослішання, тіло, сексуальну поведінку та її безпечні прояви.

За визначенням ЮНЕСКО, сексосвіта — це підхід до викладання тем, що стосуються статевого розвитку й сексуальних стосунків, який передбачає поширення інформації не лише про анатомію статевих органів та репродуктивне здоров’я, а й про емоційні стосунки з партнером\кою.

У суспільстві існує міт, що статеве виховання — це про секс. Проте це насамперед про гендерну ідентичність, профілактику захворювання, що передається статевим шляхом, та небажану вагітність. Маргарита Єгоренко наголошує, що сексосвіта — про фізіологію людини та її права на своє тіло.

Іншим мітом є те, що статеве виховання нібито потрібне лише в 10 – 11 класах. Проте психологиня пояснює, що починати статеве виховання варто ще в дитсадках: «Для дошкільнят це уроки про гігієну, про те, що ніхто не має права торкатися тебе всупереч твоїм бажанням». 

Окрім цього, в українському суспільстві побутує міт про те, що сексуальна освіта нібито розбещує дітей. За словами журналістки, редакторки соцмереж «Гендер в деталях» та фемблогерки Ірини Дєдушевої, в Україні досі залишається вагомий вплив церкви, яка посилається на свої «закони моральності». 

До того ж Рада церков виступала проти ратифікації Стамбульської конвенції, мета якої — захистити від насильства та дискримінації. 

Дисципліни з назвою «статеве виховання» чи «сексуальна освіта» в українських школах немає. Проте у кількох навчальних предметах — біологія та основи здоров’я — є теми, які стосуються репродуктивного здоров’я, сексу та стосунків. 

«На уроках з основ здоров'я тільки у 8 класі згадується про аспекти статевого дозрівання та спілкування хлопців і дівчат, наслідки ранніх статевих стосунків, підліткова вагітність. У 9 класі уже говориться про репродуктивне здоров'я, статеві стосунки», — розповідає вчителька основ здоров’я Хмельницької ЗОШ №25 Наталія Кір’якова. 

У підручнику для 8-го класу тему сексу або статевих стосунків з дітьми подають поверхнево, акцентуючи здебільшого на репродуктивних функціях жінки та чоловіка. 

«Інтимні статеві стосунки — частина повноцінного життя більшості дорослих людей. Вони дають змогу виконати найвище призначення людини — стати батьком або матір’ю, подарувати життя іншій людині», — йдеться у підручнику.

Наталія Кір’якова говорить, що реакція дітей на теми сексуальної освіти різна. Деякі школярі сприймають все через сміх, інші соромляться: «Тільки мала кількість дітей хоче щось почути». 

Таку реакцію підтвердила і Маргарита Єгоренко, яка працює практичним психологом у школі: «Реагують по-різному. До прикладу, питання намагаються ставити в анонімній формі викладачам, психологам, але на загал не запитують нічого». Психологиня пояснює, що це пов’язано із страхом осуду серед однокласників. 

Колишній Міністр освіти Сергій Шкарлет в інтерв’ю виданню «Слово і Діло» казав, що запроваджувати окремі дисципліни щодо сексуального виховання «не дозволяють часові обмеження». 

«У нас є ще хімія, біологія, фізика, математика, фізичне виховання, праця, образотворче мистецтво, спів. Тому є інтегровані освітні програми, курси, які в межах, наприклад, біології, основ здоров'я формують специфічні теми», — казав Шкарлет.

Комплексні знання з сексуальної освіти допоможуть дітям та підліткам розуміти, що відбувається з їхнім тілом під час дорослішання, як в їхньому організмі відбуваються ті чи інші фізіологічні процеси, наприклад, менструальний цикл. 

«Користь впровадження сексосвіти насамперед буде в тому, що діти знатимуть про права на власне тіло, свою фізіологію. Розумітимуть, що є власні кордони, які інші не можуть порушувати без дозволу», — говорить Єгоренко. 

Впровадження статевого виховання також вплине на профілактику насилля. «Якщо дитина знає, де її кордони, знає свої проблеми, своє тіло, то зможе розпізнати, коли щось ненормальне [зґвалтування або домагання] діється щодо до неї, і зможе про це сказати», — зазначає психологиня.

У Швеції вже з 5-го класу з дітьми говорять про статеве дозрівання, розвиток тіла й мастурбацію. У старших класах увагу звертають на хвороби, які передаються статевим шляхом, особливості тіла і стосунки. 

Риторика уроків сексуальної освіти у Швеції передбачає ознайомлення не лише з фактами з анатомії чи психології. Дітей вчать відверто говорити про секс, розуміти свої та почуття інших. Викладачі та викладачки застосовують сесії анонімних питань, групові ігри, дискусії тощо. 

Для обговорення питань, пов’язаних із сексосвітою, запрошують експертів/ок із молодіжних клінік та організацій, які спеціалізуються на розвитку та навчанні молоді. 

«Сексуальна освіта впливає на безліч факторів, як вік сексуального дебюту, кількість підліткових вагітностей, зменшення кількості хвороб, що передаються статевим шляхом, відсутність сорому за фізіологічні процеси свого тіла, стан фізичного та психологічного здоровʼя дітей та підлітків», — пояснює фемблогерка Ірина Дєдушева. 

Американський науковець Дуглас Кірбі, який досліджував вплив уроків сексосвіти у 97 країнах, зазначав, що впровадження системної сексуальної освіти в школах сприяє зменшенню показників кількості абортів. Кірбі підсумував, що якісна сексуальна освіта вплинула на збільшення використання контрацепції та зменшення кількості незахищених статевих актів. 

За даними Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України, за 2020 рік жінки в Україні зробили понад 61 тисячу абортів: із них 1835 — у віці 18–19 років, 538 — у віці 15–17 років. Дівчата до 14 років зробили 35 абортів. 

«Сексуальна необізнаність призводить до того, що діти починають займатися сексом в більш ранньому віці, бо по-іншому не можуть про це дізнатися, якщо не спробують», — каже психологиня.

Для порівняння: у Нідерландах середній вік сексуального дебюту — 18,1 року, а рівень підліткової вагітності один із найнижчих у світі — п‘ять випадків на 1000 дівчат. Саме Нідерланди вважаються найуспішнішою країною у реалізації ініціативи щодо статевого виховання.

Ще одна проблема відсутності сексуальної освіти стосується ЛГБТ+ людей — коли підлітки починають дорослішати і усвідомлювати свою сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність, часто про це замовчують через стереотипи. 

«Потрібно говорити про ЛГБТ+ спільноту, щоб людина розуміла себе і не боялася ідентифікувати свої почуття в суспільстві. У дитини не має бути страху прийти і розповісти про те, що вона іншої орієнтації, ніж її батьки», — каже Маргарита Єгоренко. 

Психологиня зазначає, що батькам, вчителям, викладачам потрібно роз’яснювати, про що насправді сексосвіта. Готувати матеріали, посібники, флаєри, де будуть прописані основні аспекти сексосвіти. 

«Вони мають бачити та розуміти, що це не про займатися сексом, а зовсім про інше», — наголошує Єгоренко. 

Маргарита Єгоренко пропонує залучати батьків до уроків, які спрямовані на статеве виховання, аби вони могли бачити зміст тем, які вивчатимуть діти. 

Проте таке впровадження може мати й негативні наслідки, оскільки школярі можуть боятися ставити питання у присутності батьків. Саме тому іншим важливим аспектом сексуальної освіти є не лише шкільна програма, але й розмови в сім’ї. Важливо, щоб дитина могла відкрито говорити з батьками на теми особливостей власного тіла, своїх кордонів та стосунків з іншими. 

«Якщо в родині не говорять про місячні, як дівчинка може розповісти батьками, що у неї порушився менструальний цикл? Якщо ніхто не говорить про секс, то як дізнатися, що від нього вагітніють? Та ба більше, що робити, якщо це трапилося з тобою?», — говорить Ірина Дєдушева. 

Психологиня Єгоренко розповідає, що з часом ярлики та стигматизація теми сексуального виховання зменшиться, якщо тема буде на слуху в інформаційному просторі, серед освітян та батьків. 

«Батьки стають більш обізнаними. Інколи розуміють, що самі багато не дізналися в своєму дитинстві, тому не хочуть, аби їх діти пройшли через це. Міти та ярлики з кожним роком зменшуються, але все ще залишаються», — каже психологиня. 

Ірина Дєдушева та Маргарита Єгоренко пояснюють, що потрібно розробити комплексну програму, яка стосуватиметься сексуальної освіти. Дітям потрібно давати різні знання, відповідно до віку. До цього можуть долучитися експертки та експерти, які займалися неформальною освітою. 

Під час впровадження сексосвіти варто використовувати європейські документи, серед яких — гайд Європейського парламенту  «Принципи статевої освіти в Європейському Союзі». 

Згідно з ним, є п’ять правил ефективного та якісного сексуального виховання: