Рік без Ткаченка. Чи змінилась політика Міністерства культури?

Олександр Ткаченко подав заяву на звільнення з міністерства культури та інформаційної політики 21 липня 2023 року. Українське громадянське суспільство святкувало це як перемогу. До Ткаченка за його час керування міністерством накопичилось багато питань.  

Його звинувачували у непроведенні евакуації музеїв з найбільш постраждалих від російської агресії регіонів, у бездіяльності в ситуації з «реорганізацією» Довженко-Центру. Він говорив про «співпрацю» з росіянами, які засудили війну, у культурній сфері, а також захищав свій проєкт — телемарафон «Єдині новини», рейтинг постійних переглядів якого ще у 2022 році був на рівні 15%. Це визнавав і сам Ткаченко.  

Свідомі розповідають, що змінилось у міністерстві культури через рік після звільнення, та як установа без очільника проводить інформаційну та культурну політику України.

Послухати матеріал:

У 2019 році уряд реорганізував міністерства культури, спорту та інформаційної політики, утворивши нове міністерство культури. У 2020 році, разом з призначенням Олександра Ткаченка, міністерству дали нову назву — Міністерство культури та інформаційної політики.

У напрямках діяльності в інформаційній безпеці МКІП широко розписує свої повноваження та цілі. Міністерство 

В інформаційній політиці міністерство говорить, що працює над формуванням єдиного інформаційного простору, розбудовою в Україні системи державних стратегічних комунікацій, інтеграцією суб’єктів державного іномовлення України у світовий інформаційний простір, популяризацією позитивного іміджу України у світових інформаційних ресурсах та національних інформаційних ресурсах іноземних держав, міжнародним співробітництвом України з іноземними державами в питаннях державного іномовлення, інформаційної безпеки та стратегічних комунікацій.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року питання інформаційної безпеки, інформаційної політики та боротьби з російською пропагандою загострились перед усією країною, і першочергово перед державними органами. МКІП в рамках інформування населення щодо ситуації в Україні від початку російського вторгнення в Україну запустив телемарафон «Єдині новини». Одразу шість українських телеканалів — «Суспільне», «1+1», «Інтер», «ICTV», «Рада» та «Україна» (після розпуску медіагрупи «Україна» у марафон зайшов новий канал «Ми — Україна» — ред.) транслювали інформаційні програми, узгоджені між собою.

З плином часу телемарафон «Єдині новини» збирав все більше негативу щодо свого функціонування. За даними соцдослідження центру прав людини ZMINA, 62% українських працівників у медіасфері вважали телемарафон «Єдині новини» однією з форм цензури. А понад ⅔ опитаних медійників говорили, що марафон має припинити мовлення.

Телемарафон втрачав і рейтинги глядачів. У 2023 році його постійно переглядали тільки 15% глядачів телебачення. Це визнавав і сам ексміністр культури Олександр Ткаченко. Однак він наполягав, що медіа, які є частиною марафону, також використовують інші канали поширення інформації, як соцмережі, радіо тощо.  Але, за даними порталу Dozorro, держава укладала договори на виробництво відеоконтенту для телебачення. У своїх акаунтах в соцмережах, на радіо, на сторінках медіа могли вести іншу інформаційну політику, ніж у марафоні.            

Рік після звільнення Ткаченка марафон продовжує роботу. У травні 2024 року мовник «Суспільне» повідомило, що виходить з телемарафону «Єдині новини», і робитиме для марафону тільки документальні фільми, розслідування та регіональні історії.

Довіра глядачів до марафону теж падає. За даними  Київського міжнародного інституту соціології, у лютому 2024 року марафону довіряли 36% глядачів, проти 43% у лютому 2023 року. 

Креативний директор Lviv media forum, голова Незалежної медійної ради, журналіст і медіакритик Отар Довженко говорить, що марафон — це анахронізм, який із кожним днем стає дедалі шкідливішим.

Видання «Українська правда» у квітні 2024 року повідомляли, що після звільнення Олександра Ткаченка міністерство втратило контроль над редакційною політикою марафону «Єдині новини». Виконувач обов’язків міністра культури Ростислав Карандєєв «від роботи телемарафону намагається триматися якомога далі», а редакційною політикою керують представники Офісу Президента: заступниця глави ОП Андрія Єрмака Дар’я Зарівна і Наталія Ларіончева, яка працює в ОП в інформаційному директораті.

Отар Довженко говорить, що проблема інформаційної політики в державі виходить з того, що не сформульовано чітко, в чому вона полягає. 

«Якщо тримати суспільство поінформованим і оборонятись від інформаційних атак Росії, то з цими завданнями прекрасно дають собі раду незалежні, сильні приватні та суспільні медіа. Для цього їх не потрібно об’єднувати в марафон. Якщо мета якась інша — наприклад, не давати медіа відхилятись від певної лінії, або забезпечити ненапад медіа на владу, — тоді так, звісно, для такої “інформаційної політики” формат марафону корисний. Але це точно не в інтересах суспільства», — підсумовує він підхід МКІП до ведення інформаційної політики в Україні.  

Ще одним напрямком роботи міністерства є іноземне мовлення. Міністерство і співпрацює з іноземними медіа для просування України, і просуває українську позицію через медіа іноземною мовою, які створює саме. Таких медіа МКІП має декілька — російськомовний телеканал «Freedom» і англомовне медіа «The Gaze».

The Gaze з’явилось в інформаційному просторі у червні 2023 року — за місяць до звільнення Ткаченка і майже через рік після появи United24 media, проєкту міністерства цифрової трансформації. The Gaze мало стати «інформаційно-розважальним» медіа для «знайомства масової західної аудиторії з феноменом країн нової Європи та України як її складової, з її людьми, історією, природою, культурою, політикою, економікою та впливом на глобальне майбутнє».

Станом на липень 2024 року на YouTube каналі The Gaze понад 23 тисячі підписників, на Facebook — близько 13 тисяч. Медіа має активну власну сторінку в інтернеті, але не надає жодної інформації про свою редакцію.  

У вересні 2023 року видання NGL.media опублікувало розслідування про витрати на медіа «The Gaze». За чотири місяці МКІП витратили з бюджету понад 60 млн гривень на виробництво контенту для The Gaze. За даними журналістів, виробництво відеопродукту для YouTube каналу The Gaze коштує приблизно 200 тисяч гривень за одне відео, коротка новина для сайту — чотири тисячі гривень, а публіцистична стаття — вісім з половиною тисяч. Контент для The Gaze роблять на умовах фрилансу підрядники як ТОВ «Імажинаріум», «1+1 Продакшн» тощо.

Журналісти NGL.media порівняли ці ціни з ринковими і виявили, що МКІП переплачував за контент. Новина на сайт коштувала приблизно 700 гривень (250 гривень за тисячу знаків), а стаття — від двох до чотирьох тисяч. Знімання відеоролика коштує найменше 30 тисяч гривень, в середньому до 80-100 тисяч.

Проблема The Gaze в тому, що у них досить низькі перегляди. NGL.media у своєму розслідуванні зазначало, що в середньому відео на каналі The Gaze збирає десь 900 переглядів. У липні 2024 року ситуація не покращилась. Деякі ролики збирають трохи більше тисячі переглядів, але більшість не збирає і сотні.

Для прикладу YouTube канал «United24 media» має понад мільйон підписників, і в середньому понад 70 тисяч переглядів. YouTube канал незалежного англомовного українського медіа «KyivIndependent» має понад 52 тисячі підписників, і в середньому понад 15 тисяч переглядів. 

Медіа функціонує і надалі. На запит Свідомих, МКІП надіслали нам листа від Мультимедійної платформи іномовлення України — державного підприємства, підпорядкованого міністерству. МПІУ пояснюють, що у The Gaze за понад рік роботи сформувалось ядро лояльної аудиторії в пріоритетних країнах, як Велика Британія, США, Канада.

МПІУ пояснюють важливість англомовного медіа The Gaze тим, що так медіа надає поглиблене розуміння про Україну для іноземної аудиторії.

«Часто загальне знання про Україну в західному світі сформоване міфами потужної російської пропаганди, яка працювала на цьому полі десятиліттями і продовжує працювати. Інтерес до нас, на жаль, пов'язаний з війною, водночас дає нагоду змінити ситуацію, сформувати і закріпити в масовій свідомості громадян західних країн розуміння та відчуття України і українців як природної складової європейської цивілізації, важливої для їхнього майбутнього».

Отар Довженко говорить, що англомовне іномовлення надзвичайно важливе й потрібне — набагато більше, ніж російськомовне (медіа Freedom — ред.), в яке влада вкладає більшість ресурсів і зусиль.

«Зробити його (The Gaze — ред.) справді помітним і ефективним, досягти великого охоплення і завоювати довіру іноземних аудиторій — дуже непросте завдання. До прикладу, україномовні іномовлення інших потужних держав — BBC Ukrainian, “Голос Америки”, “Німецька хвиля” — працюють десятиліттями й мають великі стабільні бюджети, але важко сказати, щоб якесь із них мало масову аудиторію в Україні й довіру значної частини української аудиторії. Артем Біденко, ідеолог The Gaze, дуже професійна людина, і я далекий від думки, що він там займається відмиванням грошей чи марнуванням часу. Думаю, що очікування від The Gaze були надмірними, і те, що проєкт відразу не злетів, тепер важко пояснити. Але в нас немає іншого виходу, крім розвивати іномовлення англійською та іншими мовами, бо інакше ми назавжди загрузнемо в “російському світі” з марними сподіваннями в чомусь його переконати. Тому я не поспішаю ставити на The Gaze хрест», — говорить він про необхідність розвитку англомовного мовлення з акцентом на Україну.

На початку 2022 року уряд передав управління державним підприємством «Національний центр Олександра Довженка» Держкіно, забравши його у МКІП. Вже влітку того року Держкіно розпочали спроби «реорганізувати» «Довженко-Центр».  

У листопаді 2022 року ексміністр Олександр Ткаченко провів нараду з керівництвом Держкіно, представниками державного кіноархіву «Довженко-Центр», Офісу президента та народними депутатами щодо ситуації з «реорганізацією» «Довженко-Центру».  

Тоді Ткаченко повідомляв, що під час наради узгодили зупинку «реорганізації» кіноархіву, призначити прозорий конкурс на посаду генерального директора, процес надання статусу національного Довженко-Центру не лише в назві, а по суті, що має убезпечити використання його майна не за призначенням. 

Але з того часу нічого з заявлених планів не зробили ні Держкіно, ні уряд, ні МКІП. «Реорганізацію» Держкіно скасували у червні 2023 року, замінивши її на Стратегію розвитку кіно до 2027 року. Сам текст стратегії не опублікований на жодному з державних порталів. Його копію зберегли кінематографісти окремо. За нею «Довженко-Центр» мали б повністю «оптимізувати», передавши його повноваження трьом іншим установам, дві з яких необхідно було створити. Це Державний фонд фільмів та державну анімаційну студію.

У липні 2023 року Господарський суд міста Києва визнав реорганізацію «Довженко-Центру» незаконною. Держкіно подали на апеляцію, і уже Північний апеляційний господарський суд Києва закрив провадження у справі про незаконність реорганізації «Довженко-Центру». 

Свідомі вже говорили з виконувачкою обов’язків генерального директора «Довженко-Центру» Оленою Гончарук про те, як і навіщо Держкіно намагається провести «реорганізацію» кіноархіву.

Олена Гончарук, виконувачка обов’язків генерального директора «Довженко-Центру», розповіла, що початково Олександр Ткаченко втрутився в кейс з реорганізацією давав можливість привернути увагу до себе і міністерства, до якого в той момент гостро стояло питання щодо евакуації музейних фондів.

Після звільнення Олександра Ткаченка, міністерство культури більше не комунікує публічно про ситуацію навколо «Довженко-Центру». Та Олена Гончарук говорить, що міністерство все ще виступає третьою стороною у справі про визнання реорганізації незаконною.

«Міністерство підтримує позицію «Довженко-Центру». Також нам складно діяти без Міністерства культури, оскільки охорона культурної спадщини і формування політики щодо цього є сферою відповідальності МКІП. У Держкіно для цього немає ані ресурсу, ані фахівців, ані знань, ані бажання», — пояснює вона. 

На запит Свідомих щодо ситуації з реорганізацією «Довженко-Центру», у міністерстві культури повідомили, що:

«Розпорядженням Кабінетом Міністрів України від 12.03.2022 №262 “Про внесення змін до Положення про Державне агентство України з питань кіно і Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України”, Міністерство культури та інформаційної політики України позбавлено повноважень формування та реалізації державної політики у сфері кінематографії. Відповідні повноваження передані Держкіно».  

Виходить, що хоч міністерство і підтримує кіноархів у судовому процесі, та робить це непублічно. І, окрім підтримки, не діє в напрямку збереження «Довженко-Центру». 

У липні 2024 року очільницю Держкіно Марину Кудерчук звільнили з посади. Тимчасово виконує обов’язки голови відомства її заступниця — Юлія Шевчук. Олена Гончарук не береться прогнозувати вплив від звільнення Кудерчук на ситуацію з «реорганізацією» та «оптимізацією» «Довженко-Центру».

«Вся її команда залишається при справах, так само як і керівництво. А тут не так важливо, хто конкретно обіймає посаду, а які задачі і функції у цієї людини, наскільки вона має власне бачення. Тож нову Голову призначатимуть довго», — говорить вона. 

У липні 2024 року, після звільнення Марини Кудерчук, апеляційний суд закрив провадження «Довженко-центру» проти Держкіно,   у зв’язку з тим, що кіноархів «нібито не має права оскаржувати рішення Держкіно», повідомили адвокати «Довженко-центру». Суд вважає, що «Довженко-центр» підпорядкований «Держкіно», а тому не має права оскаржувати рішення «Держкіно», адже це підриває «ієрархію в системі державного управління».      

Тепер «Довженко-центр» навіть не може звернутись до суду знову щодо оскарження рішення про «реорганізацію». І не може звернутись до вищого керівного органу, адже «Держкіно» вивели з підпорядкування МКІП, і їх напряму ніхто не контролює.   

У серпні 2023 року — через декілька тижнів після звільнення Олександра Ткаченка —  комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики запропонував повернути управління «Довженко-Центром» до МКІП. Та з того часу ні уряд, ні міністерство не ініціювали повернення кіноархіву назад до МКІП. Олена Гончарук вважає, що саме міністерство має працювати для повернення «Довженко-Центру» під своє управління.

«Довженко-Центр, що зберігає одну з ключових для України культурних колекцій — кінематографічну спадщину — має повернутися в підпорядкування Міністерства культури та інформаційної політики. Безперечно, Мінкульт може вплинути й навіть ініціювати це рішення» — підсумовує вона.  

Росія регулярно атакує українські друкарні у Харкові. У травні 2024 року росіяни знищили друкарню «Фактор-друк». 

Власник друкарні Сергій Політучий говорив виданню «Радіо Свобода», що знищення друкарні сильно вдарить по видавництву книжок в Україні.

«З руйнуванням нашої типографії сукупна потужність зменшиться не менш ніж на 30-40%. І таким чином, сам процес друкування книг, включно із підручниками, яких ми друкували, мабуть, до 50% всіх підручників» 

У травні 2024 року Верховна Рада ухвалила урядовий законопроєкт, за яким книгарням частково відшкодовуватимуть витрати на оренду. Також парламент прийняв нову програму для українців, яким виповнилось 18 років після 1 січня 2024 року, та молодим батькам. Вони отримуватимуть від держави сертифікати на суму 908 гривень на покупку книжок.

Свідомі запитали у Міністерства культури та інформаційної політики, як ці проєкти підтримають галузь книговидавництва і книжкового ринку під час війни, яка завдає прямих збитків українській економіці, та які ще ініціативи розробляє міністерство.  

У міністерстві повідомили, що окрім відшкодування оренди та сертифікатів для молодих українців на придбання книжок, Міністерство ініціює введення можливості бронювання від мобілізації ключових фахівців поліграфічних підприємств (друкарі, технологи, енергетики).

«Підготовка окремого критерію для визначення підприємств, установ та організацій книговидавничої галузі (саме тих підприємств, установ та організацій, що внесені як виготовлювачі видавничої продукції до Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції), такими, що мають важливе значення для галузі національної економіки в інформаційній сфері». 

Олексій Ерінчак, співзасновник книгарень «Сенс» та «Сенс на Хрещатику» оцінює програму з сертифікатами на книжки позитивно.

Держава планує видати на цю програму понад 370 млн гривень. Заступниця голови комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук говорила, що українські видавництва зможуть додрукувати до двох млн книжок за кошти від цієї програми. 

До другої програми підтримки книжкового ринку — компенсації витрат на оренду для книгарень, Олексій Ерінчак ставиться критично.

«Я вважаю, що це не ринковий інструмент. Він чомусь має виділити книгарні вище, ніж будь-які інші бізнеси. Я можу сказати, що я проти компенсації оренди книгарням. Хоча я від цього у короткостроковій перспективі виграю, які всі. Та в довгостроковій перспективі, враховуючи що якість виконання цього закону складно контролювати, колосальна кількість потенційних корупційних викликів і можливостей для тих, хто до цього звик, а також не ринкова історія, яка породжує не такий бізнес, який намагається робити конкурентні продукти, конкурентний сервіс, до якого ходять люди. Будуть просто бізнеси, які коштом дотацій держави. Тому, мені здається, це погана історія, і не треба займатися виділенням один перед іншими», — пояснює він свою позицію щодо цієї програми.

До додаткових ризиків програми Олексій Ерінчак додає монополізацію ринку великими мережами книгарень, які, маючи дотації на оренді, зможуть демпінгувати ціни (продавати за нижчими ніж ринкові ціни — ред.), чим зашкодять невеликим книгарням.

«Коли починали писати цей закон, це було для підтримки книгарень, які продають книжки українською мовою. Тоді таких дійсно було мало, і це могло простимулювати книгарні обрати українську, а не російську книжку. Зараз цієї проблеми немає, книжок російською в основних книгах практично немає. Тому зараз цей інструмент ніяк не підтримує українську книжку», — підсумовує він.

Україна заборонила ввезення книжок російською мовою ще у 2023 році. Ініціаторами закону були народні депутати, а не уряд. Отже, міністерство культури ніяк не доклалось до цього закону.

Друкарню «Фактор-Друк» відбудує Фонд Говарда Баффета. Міністерство економіки оголосило про грант на закупівлю обладнання для українських книговидавців.

Міністерство культури та інформаційної політики після звільнення Олександра Ткаченка відійшло з публічної сфери, але в основному продовжує попередні проєкти на всіх напрямках. Для країни у стані війни, яка має просувати свою культуру і боротись з російською пропагандою, особливо онлайн — в соцмережах та відеоагрегаторах, персональних сторінках тощо — головна державна інституція у сфері культури робить явно недостатньо.