Підсумки: освіта. Єгор Стадний
Третій рік поспіль онлайн-медіа «Свідомі» в кінці грудня проводять підсумкові етери, на яких говорять про те, що змінилося в Україні за рік у різних сферах: військо, культура, медицина, освіта, судова та сфера політики.
Про освіту говоримо разом з Єгором Стадним — першим проректором Київської школи економіки.
Українська освіта і війна
Освіта виявилась неготовою до повномасштабного вторгнення. Найкращим рішенням є децентралізувати ухвалення важливих рішень — це дало б освіті можливість і свободу адаптуватися до воєнних реалій. Проте через те, що великою мірою єдиний центр ухвалення рішень у Києві, багато процесів гальмуються або зупиняються.
Реформа НУШ
Війна її повністю зупинила, але ця зупинка почалась навіть раніше. Зараз — через відсутність фінансування. Щороку НУШ спочатку пілотували у приблизно 200 школах, а потім запроваджували по всій країні. Проте обірвалось на 5 класі — пілоту немає, щоб давати на всю країну. А пілотування — це апробація наживо у класах. І саме 5 клас найважливіший, бо там є критичні злами, які задають хід всього подальшого навчання. Також це мало бути синхронізовано з навчанням вчителів нових методик, підходів і підвищенням їхньої педагогічної майстерності.
Дистанційна освіта під час війни
Війна показує, хто є хто. Дистанційна освіта стала зручною індульгенцією для тих освітян, які не хочуть докладати зусиль. Раніше такою індульгенцією називали низькі заплати або «вказівки» з Києва. Тому важливо розуміти, що дистанційна освіта є ефективною лише в освітян, яким совість не дозволяє працювати абияк, які дійсно хочуть навчати.
Освіта на тимчасово окупованих територіях
Точних даних про освіту там немає. Офіційні джерела повідомляють, що навчання відбувається, але дистанційно. Проте варто зважати, що люди там мають постійну загрозу життю, особливо вчителі, які продовжують навчати дітей українською.
Освіта на деокупованих територіях
Дітей потрібно інтегрувати, якщо шкіл тимчасово немає або ж вони не функціонують. Це можна зробити через позашкілля, гуртки або ж тьюторів, які доступні. Дитячі травми мають відкладений ефект, тому їх треба пропрацьовувати, бо це матиме негативний наслідок — це вистрілить в неочікуваний момент. Тому на деокупованих територіях треба працювати з тим, що є.
Також є команда SavEd під керівництвом Ганни Новосад, яка відбудовує освітню інфраструктуру на деокупованих територіях півночі, сході та півдні.
Українські діти у закордонних школах
Зараз відбувається дезінтеграція, люди вирішують, що діти будуть вчитися тільки за кордоном, або обирають варіант тотального перевантаження дитини — навчання і в Україні, і за кордоном. У другому варіанті розуміло, що діти не дають ради з такою кількістю освітнього процесу, відтак якість здобутої освіти падає.
Окрім того, важливим є українознавчий компонент. І його можна і потрібно інтегрувати в освіту українських дітей в Європі. Цим має займатися МОН. І оскільки рішення про повернення назад в Україну буде залежати від умов, а бажання повернутися — від сентименту до України, українознавчий компонент є надважливим, бо саме він викликає цей сентимент.
Національний мультипредметний тест замість зовнішнього незалежного оцінювання
Український центр оцінювання якості освіти — це як Сили Спеціальних Операцій ЗСУ. Інколи здається, вони працюють на території ворога, бо світло, яке несуть, не лягає в загальну структуру. Рішення скасувати ЗНО, яке інспірували кілька ректорів, викликало масовий спротив у суспільства, і бажання справедливості перемогло. НМТ було кращим варіантом в тих умовах, які склались. Були проблеми. Наприклад, тести були закороткі, палітра предметів неповна, але в НМТ є перспектива і на 2023 рік ми очікуємо більше завдань в тесті та більшу палітру предметів. А сам формат комп'ютерного тестування мені видається дуже привабливим, за ним майбутнє.
Вступ до вишів після війни та COVID-19
Через ковід з’явилося велике відставання у засвоєному матеріалі — від 3 до 9 місяців навчання за рік. Зараз додалось і відставання через війну та блекаути. В Україні й раніше була велика різниця в якості освіти у міських та сільських школах, в ліцеях та загальноосвітніх навчальних закладах. Це усе вкотре свідчить про формалізм, а не якість освіти. На бакалаврат вступають люди, які фактично на рівні 8-9 класу. Університети повинні допомагати, створюючи нульові підготовчі курси, аби вступники могли надолужити пропущене у школі через COVID-19 та війну.
Також навчання на бакалавраті не має тривати чотири роки — має тривати стільки, скільки потрібно кожному студентові, аби повністю засвоїти усі компоненти освітньої програми. Лише тоді вища освіта дійсно буде якісною.
Кількість VS якість закладів освіти
У нас повно вишів, які готують менеджерів або правників. Проте набагато менше тих, які готують енергетиків чи хіміків. Попит та прохідні бали на ці спеціальності також невисокий. Проте саме ці освітні програми є ключовими для обороноздатності країни. Тому потрібно не просто скорочувати кількість закладів вищої освіти, а саме звільняти викладачів тих спеціальностей, яких у нас надто багато, щоб переправляти ресурси на ті, які для нас життєво важливі.
