Некролог Метью Перрі: щоб не плакати, я сміявся

28 жовтня не стало народного улюбленця Метью Перрі (1969-2023) — американо-канадського актора, який найбільше прославився майже ідентичними ролями офісного працівника Чендлера Бінґа у культовому ситкомі «Друзі» (1994-2004) і стоматолога Ніколаса «Оза» Озеранскі  у дилогії «Дев'ять ярдів» (2000, 2004). 

Проживши непросте життя, понівечене всесвітньою славою, алкоголем і наркотиками, Метью Перрі дивним чином зжився зі своїми персонажами, ставши символом нерівної і глибоко трагічної боротьби людини зі своїми психологічними проблемами та згубними спокусами.

Власне, рідко коли трагедія і комедія — як в реальності, так і в кіно — перепліталися б настільки тісно. Перрі роками приймав наркотики і роками намагався позбутись залежності від них. Йому катастрофічно не щастило у повнометражному кіно — більшість комедійних стрічок за його участі («Майже герої», «Танго втрьох», «Шахраї», «Десять ярдів» etc) провалювались в прокаті — і лише кілька з них, на кшталт «Дев'яти ярдів» (2000) та «17 знову» (2009) зривали куш. 

Перрі — і в цьому полягає відомий парадокс серіальних акторів, що прославилися однією гучною роллю — виявився в'язнем культового персонажа Чендлера Бінґа: невпевненого у собі, пригніченого дотепника, який бореться зі своїми демонами за допомогою іронічно-сатиричного гумору. Всі інші учасники «Друзів» теж через це пройшли, теж виявились заручниками зіграних ними телегероїв — і лише одній тільки Дженніфер Еністон повною мірою вдалося позбавитись ярма своєї Рейчел, пробившись у вищу лігу самостійних комедійно-драматичних акторів. 

І хоча подібна історія стара як світ — адже актори регулярно ламаються під непомірною вагою великих гонорарів і великої популярності — проте у випадку з Метью Перрі вона особливо показова, адже його персонаж Чендлер Бінґ так само міг би закінчити свої дні у глибокій депресії.

І ось тут необхідно сказати найважливіше. 

Чендлер — це ніби перебільшена версія кіногероїв Вуді Аллена, теж розумних і невротичних. Тільки от Чендлер куди ближче до народу, ніж завзяті алленівські інтелектуали — в ньому легко розпізнати ті риси свого характеру, які постійно завдають нам «неприємностей». 

У Чендлера все «занадто»: занадто багато переживань, занадто багато рефлексії, занадто багато фобій etc. Він, нещасний, метушиться по життю від істерики до істерики — і його нескінченні метання, звичайно, вкрай смішні та кумедні. 

Але вони також дарують глядачам певне емоційно-психологічне розслаблення, своєрідний катарсис. І, власне, саме в цьому вся суть! 

Важко не любити Чендлера, приреченого на стусани зі всіх сторін з приводу і без, коли він виглядає настільки незахищеним і вразливим, коли він буквально напрошується на співчуття і милосердя. Такому «приреченому герою» важко не співчувати, адже його слабкості та страхи, що тягнуть Чендлера на дно, дозволяють глядачеві відчути свою спорідненість із героєм. 

Однак попри всесвітній екзистенційний жах, перед яким Чендлер тремтить і який безперечно його поглине, герой знаходить у собі сили зухвало сміятись і жартувати в обличчя небезпеці. І в цьому — велика хоробрість Чендлера / Метью, за це ми теж дуже і дуже його любимо. 

Саме таким і був внесок Метью Перрі у світову комедію.

Матеріали, опубліковані у розділі «Колонки», представляють думку автора чи авторки та можуть не співпадати з думкою редакції онлайн-медіа «Свідомі».