(Не) мільйонні тендери. Як реставрувати архітектурну спадщину без державних коштів і чому це важливо?

Немає даху, відсутні вікна, а від тиші шкіра покривається мурахами. Я стою біля палацу Санґушків на Хмельниччині, який побудували у XVIII столітті. Сьогодні від нього залишилися лише частини фасаду. 

Ні, ця пам’ятка архітектури не стала прицілом російської ракети — її зруйнував час, оскільки пам’ятку жодного разу не реставрували. 

Окрім плинності років, маємо нову загрозу знищення культурних об’єктів — російсько-українська війна. Внаслідок повномасштабного вторгнення в Україні пошкоджені або зруйновані 664 об'єкти культурної спадщини. Ця загроза лякає. Проте чи лякала руйнація замків і палаців через відсутність реставраційних процесів? 

Про стан об’єктів архітектурної спадщини, тендери із реставрації, їх відсутність, важливість та альтернативи збереження історичних пам’яток — у матеріалі.

Прослухати матеріал:

На державному обліку є близько 170 тисяч нерухомих пам'яток культурної спадщини. Понад 15 тисяч пам’яток національного і місцевого значення внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, а найкращі взірці культурної та природної спадщини — до Списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Серед них:

Об’єкти культурної спадщини можуть перебувати у приватній, комунальній і державній власності. Яку форму власності має найбільша кількість об’єктів культурної спадщини — невідомо. 

«Найдієвіша форма власності — комунальна. Комунальні підприємства виконують Закон України “Про охорону культурної спадщини”, їх контролює місцева прокуратура. За приватними об’єктами контролю майже немає. На державних об’єктах неможливо нічого робити, оскільки розпорядником коштів, замовником проєктів і їх реалізації може бути виключно власник або уповноважений ним орган», — говорить директорка ТОВ «Реставраційно-технологічний центр», технологиня-реставраторка Аліса Святина у коментарі Свідомим. 

Так, місцеві органи самоврядування не можуть витрачати кошти на збереження об’єктів, розташованих на території громади, тому що не є їх власниками. 

Викликом є й пам’ятки археології, оскільки багато об’єктів перебувають у приватній власності.

Відсутність належної документації впливає і на реставраційні процеси. На об’єкти культурної спадщини в критичному стані звертають увагу місцеві органи самоврядування, на території яких розташовані такі об’єкти. Проте в більшості випадків виникає схожа проблема — немає базових пам’ятко-охоронних документів та облікової документації. 

«Існують випадки, коли об’єкти не оформлені належним чином згідно з законодавством. І перед тим, як розробляти реставраційні проєкти, місцевим органам самоврядування доводиться упорядковувати установчі документи на такі об’єкти», — пояснює Аліса Святина.

Після відновлення незалежності із культурною спадщиною провели низку реставраційних процесів. Так, Спасо-Преображенський монастир у Новгороді-Сіверському на Чернігівщині реставрували у 2004, Георгіївську церкву в Седневі на Чернігівщині — у 2008, церкву Спаса на Берестові в Києві — у 2019. 

«До повномасштабного вторгнення відбувались реставраційні роботи на об’єктах культурної спадщини по всі території України», — розповідає реставраторка.

У 2021 році Мінкульт представив проєкт з відновлення культурних пам’яток «Велика реставрація». Його планували реалізувати впродовж 2021-2023 років та охопити 150 найважливіших архітектурних пам’яток, які потребують відновлення (повний перелік спадщини для реставрації не публікували — ред.).

У 2021 році держава виділила 711 мільйонів гривень на 57 проєктів, серед яких Одеська обласна філармонія, Національний художній музей і Національна музична академія імені Чайковського у Києві, костел у Підгірцях на Львівщині, комплекс на Хортиці у Запорізькій області. 

Проте Центр аналізу публічних фінансів і публічного управління Київської школи економіки наводить інші цифри. Аналітики вказують, що видатки на «Велику реставрацію» склали 275 млн грн. Найбільше нарікань викликають підрядники, які виконують роботи. 

Наприклад, Жовківським замком на Львівщині опікувався «Центр комплекс». З ним підписали угоду на шість мільйонів за додаткові протиаварійні роботи. Договір уклали поза конкурсом через нібито «необхідність працювати з тим самим підрядником, щоб забезпечити сумісність робіт». Проте «Центр комплекс» є у списку недобросовісних підрядників Львівської міської ради.

У 2022 році на програму «Велика Реставрація» затвердили бюджет на три мільярди гривень, планували реалізувати ще 100 нових проєктів. Після 24 лютого 2022 більшість бюджетних коштів пішли на військові потреби, реставрацію зупинили. 

Проте чи стоїть вона на паузі після двох років повномасштабного вторгнення? 

У 2023 на сайті електронних закупівель «Prozorro» поодиноко реєструють тендери на реставрацію. Основний запит — відновлення стін або покрівлі даху. 

У жовтні 2023 з’явився тендер на реставрацію покрівлі, конструктивних систем і позолоти куполів національного заповідника «Софія Київська» за 79.4 мільйона гривень. До Держаудитслужби звернулася Спілка ветеранів війни щодо недоречності фінансування робіт під час війни. 

«Армії не вистачає зброї та оснащення! Бюджетні кошти в першу чергу мають бути спрямовані на фінансування Сил оборони України! Ця закупівля недоречна, це неефективне, несвоєчасне, необгрунтоване використання бюджетних коштів», — йдеться у зверненні спілки.

20 грудня 2023 року з’явився тендер на реставрацію будинку, в якому проживали художники Михайло Врубель (росіянин, який частину життя перебував у Києві — ред.), Володимир Орловський (український живописець — ред.), Вільгельм Котарбінський (польсько-український художник у галузі монументального, монументально-декоративного та станкового живопису — ред.). Вартість тендеру для відновлення будинку — майже 46 мільйонів гривень. Проте зовні будівля не виглядає занедбаною та знищеною, як десятки інших по всій території України, які не планують реставрувати. 

Скільки тендерів провели на реставрацію Підгорецького замку на Львівщині, який є одним із найкращих у Європі прикладів поєднання імпозантного палацу з бастіонними укріпленнями? На «Prozorro» є лише дев’ять тендерів, які стосуються пам’ятки. Найбільший із них — на один мільйон у 2016 році. Проте навіть тут він згадується лише в переліку з шести об’єктів, які потребують охорони (про реставрацію не уточнюється — ред.).

Які об’єкти архітектурних пам’яток України перебувають під загрозою зникнення, але не згадані в жодному тендері на реставрацію?

Палац Терещенків на Житомирщині — маєток, який у 1851 році побудував власник селища Червоне граф Адольф Грохольський. Пізніше комплекс добудував і ушляхетнив меценат і землевласник Микола Терещенко. Сьогодні будівля стоїть у руїнах. 

Червоногородський замок — оборонна споруда XVII століття біля зниклого міста Червоногорода на території Тернопільської області. Під час Першої світової війни палац зазнав руйнувань, його більше не відновлювали. Сьогодні можна побачити лише дві пошкоджені вежі. 

Палац Санґушків — колись місце для балів, а тепер безлюдний палацовий комплекс XVIII століття в центрі Ізяслава на Хмельниччині. Палац збудували в 1754 — 1770 роках для Барбари Санґушкової (польська поетеса — ред.) як приватну резиденцію та урядовий центр волинських володінь князів Санґушків.

У травні 2023 Сектор культури та туризму Ізяславської міської ради замовив послуги з виготовлення інформаційної продукції (виготовлення охоронних договорів та облікової документації) на Палац Санґушків на майже 25 тисяч гривень. Це єдиний пов’язаний із пам’яткою тендер. 

Проте є закупівлі, які все ж мають ефективність. Так, у серпні 2023 року зареєстрували тендер на 1.4 мільйона гривень на реставрацію пам'ятки архітектури місцевого значення «Синагога» у Дубні на Рівненщині. Перший етап відновлення вже завершили — відновили дах, цегляні арочні стіни, облаштували водозливну систему та системи блискавкозахисту. Гроші на ремонт покрівлі надала єврейська організація з Франкфурта-на-Майні.

У Європі для відновлення архітектурної спадщини активно залучають грантове фінансування. Також є практика передачі пам’яток бізнесу, коли підприємці використовують приміщення для комерційних проєктів, паралельно слідкуючи за станом культурного об’єкта. 

За її словами, в Україні також є поняття охоронних договорів, але відсутній контроль за дотриманням умов. 

«Щодо отримання прибутку від об’єктів культурної спадщини, то цей механізм залежить від власника об’єкта і його використання. Пристосовувати об’єкти культурної спадщини під сучасне використання законодавством дозволено, але в рамках проєктів реставрації з максимальним збереження автентичності об’єкта», — говорить експертка. 

Приклад збереження архітектури — Промприлад.Реновація. Це інноваційний центр на базі старого заводу (одне з найстаріших підприємств, розташоване у центрі Івано-Франківська, побудований у 1905 — ред.), який працює на перетині чотирьох напрямків: нової економіки та урбаністики, сучасного мистецтва та освіти. У межах проєкту вдалося залучити понад 15 мільйонів доларів інвестицій, аби створити комерційне підприємство та зберегти будівлю. 

Також в Україні діє організація «Мапа.Реновації». Команда зосереджена на пошуку пошкоджених архітектурних пам’яток Києва, дослідженні їхньої історії та забезпеченні реновації цих будівель. Вони наносять усі об’єкти на інтерактивну мапу, аби кожен охочий міг більше дізнатися про ті споруди, які потребують захисту. 

«Я вважаю, що кошти на реставрацію, які мають територіальні громади, краще використовувати для впорядкування пам’ятко-охоронної документації, моніторингу та проведення наукових досліджень для архівування матеріалів по пам’ятках, що дасть можливість їх відтворити та використати матеріали для майбутнього проєктування. Великі суми краще направити на придбання техніки для ЗСУ з метою прискорення перемоги», — говорить Аліса Святина. 

Збереження архітектурної спадщини — це не лише про культурний та історичний розвиток, йдеться й про економічний аспект. Якісно відреставрована пам'ятка, яка успішно функціонує, сприяє зростанню туристичного потенціалу міста та країни. 

«Об’єкти культурної спадщини — матеріальне свідчення нашої приналежності до української нації. Вони живі свідки становлення, розвитку та укорінення нашої культури, історії, традицій. Тому знищення культурної спадщини тотожне знищенню історичної пам'яті про націю. Збереження культурної спадщини — це збереження історичного коріння, що є нашим обов’язком», — говорить технологиня-реставраторка Аліса Святина.