«Наш сусід нікуди не дінеться». Як харків'яни адаптовуються до війни
«Ви після Північної Салтівки їдьте в центр, погуляйте», — каже чоловік, з яким знайомлюсь у трамваї.
«Я вже була».
«Ні, ви не зрозуміли. Ви ще молода, все життя попереду. Послухайте мене: їдьте в центр, погуляйте, сядьте в кафе, подивіться на людей — треба буде відволіктись від тих руйнувань. Якщо занадто багато думати про це, будуть снитись ті жахіття».
Серафим родом з Кавказу, країну не називає. Каже, переїхав до Харкова у 1976, коли вступив на економічний факультет університету Каразіна. Пропонує сфотографувати свого племінника.
Позуй і кажи "Україна переможе",
— каже дядько.
На зупинці самотньо чекає маршрутку на Салтівку пенсіонер. Розповідає, що разом із дружиною повернулись після відступу росіян. Син на фронті, а невістка з онучкою виїхали.
«На щастя, чи, на жаль, моє житло не зруйноване», — каже чоловік.
Чим далі їхати на північ, тим частіше зустрічаються заклеєні вікна. Чим далі на північ, тим менше людей залишається у транспорті.
Північна Салтівка — житловий масив Харкова, що найбільше постраждав від російських обстрілів. До кордону з Росією звідси близько 30 кілометрів, до Циркунів — села, яке до травня перебувало під російською окупацією, — менш як п‘ять кілометрів. Перших руйнувань район зазнав 24 лютого; наразі немає жодної будівлі, на якій би не лишилось слідів війни.
На масиві моторошно тихо. Цю тишу важко прийняти, коли пересуваєшся районом, забудованим багатоповерхівками. До російських обстрілів тут жило близько 300 тисяч людей. Зараз чутно тільки, як вітер гуляє між будинками з розбитими шибками та де-не-де стукіт інструментів, гул підйомних кранів і вигуки комунальників.
Вулиця Наталії Ужвій крайня у районі, за нею — кільцева дорога та адмінмежа Харкова. Шістнадцятиповерхівка під номером 82 одна із найбільш зруйнованих — росіяни на початку березня завдали по ній авіаудару. Один із підʼїздів не підлягає відновленню. Біля будинку досі лежать речі, що з нього повилітали: одяг на деревах, іграшки. На плиті перед будівлею — квіти у памʼять про тих, хто загинув.
Близько двадцяти хвилин роздивляюсь навколо, як підходить компанія людей. Ольга — жителька Салтівки — показує руйнування друзям-немісцевим. Каже, що спершу евакуювалась, але 17 травня повернулась додому. Відзначає, що зараз, попри те, що зима, на Салтівці значно більше людей. Активніше місцеві почали повертатись від початку жовтня — після того, як українські військові деокупували райони Харківщині.
Підіть на Метробудівників, там теж є, на що подивитись,
— каже товариш Ольги. Метробудівників — сусідня вулиця, де, як і на вулиці Наталії Ужвій, немає неушкоджених будинків. Біля одного зі зруйнованих підʼїздів стоїть чоловік. Олексій роздивляється, що залишилось від його помешкання; зараз харківʼянин переїхав на іншу вулицю.
«Застав, коли тут були і військові, і обстріли. Страшно було, коли я прийшов сюди вперше, десь у березні-квітні. Бо кожен другий будинок горів, усе було чорнe».
Вже не страшно. Кудись тікати? Куди? Від долі не втечеш,
— розповідає чоловік.
У будинку, де зараз живе Олексій, перебуває ще 10 людей. У тому, біля якого ми стоїмо — 15, влітку було 27. Тут тільки частково є газопостачання. Опалення, води і електрики немає. Ввечері, каже місцевий, район огортає суцільна темрява.
Помічаю будівлю, розмальовану квітами, — це зруйнований дитсадок. Ворота на його територію не замкнені. Тут ще не закрили вікна. Через них видно відчинені навстіж дитячі шафки, обірвані шпалери, настінні плакати. На вході вивіска:
Щасливе майбутнє України. Виховуємо, навчаємо разом!
Найчастіше на Північній Салтівці можна зустріти комунальників. Вони розбирають завали, встановлюють деревостружкові плити на вікна, прибирають подвірʼя. У різних куточках масиву працюють будівельні крани.
Ви не знімайте нас. Фотографуйте Зою, вона вже пів року з нами катається з району на район,
— каже група чоловіків, біля яких стоїть фігура з деревини у соломʼяному капелюсі. Зоя тримає «автомат», біля неї — прапор України, а на стіні монтажною піною намальований герб.
У будинку, біля якого прибирають, ніхто не живе. Іноді власники квартир приїжджають забрати вцілілі речі. Трохи далі встановлюють плити з деревини на місце, де мали бути вікна. Кажуть, треба все закрити, щоб не намело снігу всередину, і будівлі не продовжували руйнуватись.
Питаю комунальників, що буде з будинками мікрорайону — кажуть, їх відновлять. Раніше колишній заступник голови Офісу Президента Кирило Тимошенко повідомляв, що чимало будинків доведеться зносити, а на їх місці зводити нові. Архітектурна студія «EgoHouse» навіть запропонувала детальний план відбудови Північної Салтівки. Однак поки війна триває, планувати щось рано.
Вони-то відбудують, але чи закінчиться це. Росіяни ж нікуди не зникнуть,
— каже житель мікрорайону, з яким йду через територію школи, що також зазнала обстрілів.
Так само вважають і харківʼяни-засновники проєкту «СХОВ». Чоловіки до повномасштабної війни займались виготовленням металоконструкцій. Після 24 лютого залишились у Харкові і зрозуміли, що укриття в підвалах будинків, крім того, що некомфортні, часто є не дуже безпечними. Тому створили ініціативу, основна ідея якої — мати повністю автономне житло, захищене від будь-яких зовнішніх факторів, де можна буде почуватися, як вдома.
Проєкт запустили у липні. Відтоді удосконалюють технічні моменти і займаються виготовленням першого сховища. Кажуть, коли виробництво буде налагоджене, виготовлення одного такого укриття займатиме близько місяця.
Бункер витримує удар важкою артилерією. Від поверхні землі його відділятиме три метри ґрунту та міцна монолітна залізобетонна плита. Металеву конструкцію встановлюватимуть у котлован на бетонну основу. Усі елементи сховища виготовлені зі сталі та герметично зварені.
Плануємо працювати по всій Україні. Якщо конструкція буде у наявності, замовник вже за два тижні зможе користуватись укриттям. Це значна перевага над бетонними сховищами, які кілька місяців треба виготовляти на ділянці клієнта,
— розповідають співзасновники СХОВу Олександр Чирва і Тимур Фейзулаєв.
Команда СХОВу виконує повний цикл монтажу укриття та його підключення до систем життєзабезпечення: вентиляції, водо- та електропостачання. У разі ураження основного виходу, передбачений запасний евакуаційний люк. У сховищі є генератор та запас пального. За наявності води і продуктів там можна жити тривалий час без потреби виходити назовні.
Зробити передзамовлення на укриття можна вже зараз за контактами на сайті СХОВу.
«Навіть після закінчення війни концепція буде актуальною — наш сусід нікуди не дінеться. Є приклад Сполучених Штатів, на території яких не було війни, але вже більш ніж 50 років у них це популярний товар.
Це наче вакцина: коли хвороба вже прогресує, і почалась епідемія, ніхто робити не хоче, а коли все закінчується, люди спокійно йдуть щепитись.
Війна закінчиться, люди зберуться з думками, акумулюють ресурси і почнуть організовуватись», — кажуть засновники СХОВу.
