Чутлива комунікація: як говорити з дитиною про емпатію, толерантність і прийняття різноманіття

21 березня — Всесвітній день людей із синдромом Дауна. Розуміння, що людина з психічними розладами є передусім людиною, та вміння спілкуватися з різними людьми — важлива навичка, яка формує толерантність у сучасному суспільстві. У цьому матеріалі спільно з дитячою психіатринею Юліаною Маслак розглянемо, чому важливо говорити з дітьми на цю тему, як стати прикладом для них і як пояснити дитині про чутливу комунікацію з людьми, які мають психічні розлади. 

Кожен і кожна з нас є цікавими по-своєму — з різними талантами, сильними сторонами та вразливостями, які можуть бути засудженими або ж присоромленими, якщо це не подобається іншим чи викликає непорозуміння.

Важливо розуміти, що психічне здоров’я так само важливе, як і фізичне. А імпульсивність, наприклад, — це така ж особливість як колір очей чи зріст. Це те, що ми не обираємо.

На нашу самоцінність і можливість почуватись упевненими впливає багато факторів. Їх можна об’єднати в три групи:

Передусім йдеться про толерантність та емпатію, яку потрібно в дітей розвивати й плекати.

Толерантність — це вміння ставитися до інших із розумінням, повагою і терпимістю. Надзвичайно важливо навчити дітей змалечку не засуджувати інших, не боятися людей із тривожними, депресивними розладами, деменцією, розладами аутичного спектра, дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ) та іншими. Навчитися знаходити спільну мову, співчувати й поважати права кожного. Поясніть дітям, що стереотипність мислення в суспільстві подеколи змушує людей намагатися відповідати вельми умовним критеріям, що позбавляє їх індивідуальності. Бути собою та поважати право інших на інакшість свідчить про сміливість і зрілість особистості.

Психічні розлади стереотипно асоціюють зі смутком, розгубленістю, жалем. Насправді такі люди не потребують співчуття, вони прагнуть поваги, нормального сприйняття суспільством і доступного простору для активного життя.

Важливо пояснити дитині, що це не є страшним чи небезпечним. Це просто означає, що в людей є різні способи реагування на світ навколо.

Не варто використовувати слова «страждає», «хворіє», «жертва», коли ви розповідаєте про порушення здоров’я в людей. Важливо позбутися евфемізмів:

Надважливо ставити людину на перше місце й тільки тоді підбирати етичні слова. Навчайте дітей бачити спочатку людину, а вже потім її травму чи порушення здоров’я.

Нічого не працює краще, аніж власний приклад. У дитинстві немає стереотипів, а формування світогляду дитини неабияк залежить від толерантності батьків. 

Коли ж ви засуджуватимете й некоректно обговорюватимете певні порушення здоров’я в людей, дитина вважатиме це нормою та буде наслідувати таку поведінку.

Бути прикладом у спілкуванні з людьми з психічними розладами починається з наших власних уявлень та ставлення до них. Поширення позитивного ставлення в сім’ї із цього питання може стати ключовим кроком у вихованні толерантних та відкритих особистостей.

Створіть безпечний простір, де ви разом зможете обговорювати ці теми — це надасть дітям змогу відчути, що вони можуть вільно висловлювати свої питання та думки.

Для початку з’ясовуємо коректну термінологію та пояснюємо її дитині.

Психічні розлади: поясніть що це не є чимось незвичайним чи страшним, а просто іншим способом реагування на світ.

Толерантність: визначте термін і поясніть, чому важливо поважати та приймати різницю.

Емпатія: розгорнуто поговоріть, що означає відчувати та розуміти емоції інших людей. Поясніть, що в кожної людини своя історія та особливості, і що важливо виявляти турботу та сприймати їх такими, які вони є. Люди з психічними розладами переживають емоційні розлади, що ускладнюють їхнє життя. У них свій особливий і мінливий погляд на світ.

Навчання дітей спілкуватися з людьми з психічними розладами — це не лише акт толерантності, але й інвестиція в майбутнє суспільство, що буде сприймати та поважати кожну особу незалежно від її психічного здоров’я. Розмови та приклади з боку батьків можуть стати важливими кроками в цьому напрямку.

Якщо ви бачите, що в когось труднощі, слід дочекатись, коли людина буде готова розмовляти, та підходити до неї з повагою.

Коли хтось говорить про свої почуття, варто не тільки слухати, але й розуміти, як це може бути для нього/неї важливим.

Поясніть дитині, що слова можуть бути сильними та важливими — тому ми повинні уникати використання слів, які можуть образити.

Заохочуйте дітей ставити питання та виявляти цікавість щодо інших людей. 

Наприклад, якщо ви бачите, що хтось тривожиться, запропонуйте допомогу, поділіться своїм часом чи просто підкажіть, що ви тут і готові допомогти.