Каннський кінофестиваль: участь Росії та важливість української присутності

17 травня у Франції розпочався 75-й міжнародний Каннський кінофестиваль — щорічний захід, який входить до «Великої п'ятірки» найпрестижніших кінофестивалів.

Цього року в рамках офіційної програми фестивалю відбудеться презентація двох українських фільмів, низка подій, присвячених українському кінематографу, та вперше до складу журі документальної нагороди «Золоте Око» додали українку — режисерку Ірину Цілик. 

Попри заклик України бойкотувати російський кінематограф та заяву Канн про відмову прийняти російську делегацію та їхніх стрічок, які фінансувалися РФ, в основну конкурсну програму потрапила робота російського режисера Кіріла Сєрєбрєннікова «Дружина Чайковського».

«Свідомі» розповідають про те, як в цьому році представлена Україна, чому кінофестиваль вирішив взяти російську стрічку, що впливає на прихильність Каннського кінофестивалю до російського кіно і як це подолати.

Заява Каннського кінофестивалю щодо війни РФ проти України 

1 березня 2022 року організатори Каннського кінофестивалю заявили, що не планують приймати російську делегацію, якщо війна триватиме, та висловили підтримку українському народу. Водночас у заяві висловлюється подяка росіянам, які не згодні з діями керівництва країни.

Тож на фестивалі можуть представляти ті російські фільми, які знімають режисери, що засуджують війну і намагаються відокремитись від режиму Путіна. 

«Я живу у Франції 7 років і за цей час добре зрозуміла, що в цій країні дуже люблять “дисидентів”. “Дисиденти” у французького суспільства викликають неприховане захоплення, особливо якщо йдеться про російських. Це так склалося історично, це питання глибоке, поколіннєве і, на жаль, це складно викорінити», — розповідає у коментарі свідомим міжкультурна медіаторка та кінопрограмерка Анна Корягіна.

За словами кіножурналіста та куратора Спілки кінокритиків України Сергія Ксаверова, офіційна заява відокремлює «дисидентів» та «режим», що дає їм змогу використовувати свою риторику. 

«В цьому відмінність із поглядами української культурної спільноти, яка бачить цих "дисидентів", у кращому випадку, конформістами, які користувалися тим, що може запропонувати їм режим та давали йому користуватися собою», — розповідає свідомим Ксаверов.

Команда кінофестивалю також зазначає, що захід буде вірний своїй історії, яка почалася у протистоянні диктатурам, та завжди служитиме митцям, які підіймають свій голос, аби засудити жорстокість, репресії, несправедливість та виступають за захист миру та свободи.

Офіційна програма

Цьогоріч на Каннському кінофестивалі презентують 2 українських фільми: «Бачення метелика» Максима Наконечного та «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука. Обидва — повнометражні дебюти.

«Бачення метелика» — це «жорстка та сюрреалістична історія про жінку-воїна, яка не бажає бути жертвою». Після звільнення з ворожого полону аеророзвідниця Ліля намагається повернутися до свого мирного життя в Україні. «Памфір» — історія про чоловіка з Прикарпаття, якому доля дає випробування, й він звертає з чесного шляху заради своєї сім’ї.

21-22 травня відбудеться програма «Україна у фокусі», спрямована надати українським кінематографістам можливість для нетворкінгу та пошуку фінансування для своїх проєктів. Ключові ініціативи Каннського кіноринку Marché du Film, такі як Goes to Cannes, Cannes Docs Showcase та Producers Network, будуть також зосереджені на кінопроєктах з України. 

Також до програми включили фільм «Маріуполіс 2» литовського кінорежисера Мантаса Кведаравічюса. Картина розповідає про повсякденне життя Маріуполя з 2014 року. Наприкінці березня 2022 року Кведаравічюс потрапив в Маріуполі у полон до росіян, які його розстріляли. 

Фільмом-відкриттям мала бути стрічка про зомбі-апокаліпсис під назвою «Z (comme Z)» французького режисера Мішеля Хазанавічуса. Спочатку говорили, що змінювати назву запізно: вигадали ще минулого року, «Z» означає зомбі, рекламна продукція вже друкується. Проте згодом Хазанавічюс заявив, що змінює назву на «Final Cut» (Остаточний монтаж) «з огляду на символізм, який несе літера «Z» з початку війни в Україні і на прохання українських режисерів».

17 квітня 2022 року Держкіно також повторно звернулося до Каннського кінофестивалю із закликом не допускати фільми російського виробництва до участі у події. Йдеться і про картину Сєрєбрєннікова, і про стрічку «Природна історія руйнування» Сергія Лозниці, якого виключили зі складу Української кіноакадемії через виступ проти бойкоту російського кіно.

Попри вимогу України, картина Сєрєбрєннікова боротиметься за «Золоту пальмову гілку».

Хто такий Кіріл Сєрєбрянніков?

В інтерв’ю художній керівник Каннського фестивалю Террі Фремо назвав Сєрєбрєннікова «дисидентським кіно»: «Ми завжди повинні відокремлювати мистецьке покликання Канн від колективних і політичних проблем, які відбуваються по всьому світу».

Сєрєбрєннікова пов’язують із Владіславом Сурковим, одним із відповідальних за російську агресію в Україні. На думку Суркова, сучасної України «не існує», а натомість є «українство», яке є «розладом умів». Сурков заявляв, що єдиний спосіб підтримувати взаємодію України та Росії — це «примус силою до братніх стосунків». 

У 2011 Сєрєбрєнніков поставив виставу за романом Суркова «Околоноля» в московському театрі Табакова. На фасаді цього театру вивісили літеру «Z» на підтримку війни.

Крім того, попри заяву, що фільм «Дружина Чайковського» не має державного фінансування, ЗМІ стверджують, що картина фінансована фондом «Kinoprime», який належить підсанкційному Роману Абрамовічу.

«Сєрєбрєнніков у Франції вже кілька років належать до розряду “ікон дисидентів”. Є декілька фігур, які у французькому медійному полі недоторкані. І до них в перших рядах відноситься Сєрєбрєнніков, який кілька років не міг приїхати до Канн, щоб представити свої фільми і якого фестиваль з великим нетерпінням чекає цього року», — говорить Корягіна. Додає, що фестиваль у своїх заявах відмежовує Сєрєбрєннікова від Росії, від дій влади та армії. 

«Позиція кінофестивалю від самого початку така, що є влада та армія, а окремо є дисиденти-митці, художники. І ці митці, художники дуже далеко від влади та армії, а позиція фестивалю — їх захищати», — коментує Корягіна.

Прихильність Канн до російського кіно

Каннський кіноринок наповнюють російськими грішми. 

«Багато реклами зайнято саме російськими постерами, патріотичними фільмами, і ці площини масово викуповувалися Роскіно. Росія дуже добре спонсорує своє кіно. Тому Канни втрачають багато грошей, відмовляючись співпрацювати з Росією», — додає Корягіна.

На прихильність Каннського кінофестивалю до російського кіно впливають також зв’язки.

«Сьогодні реноме російської культури створене. Європа розпізнає її культурну цінність. Фестивалі мають бачення щодо "визначних" російських режисерів. Кіноіндустрія в Росії та лобіювання свого продукту також налагоджене», — додає Ксаверов.

Через це Каннам простіше побачити цінність у фільмі «учня Суркова», ніж у кіно невідомих українських режисерів/-ок. 

Однак Ксаверов вважає, що не треба долати це репресивним шляхом.

«Під час війни є сенс сприяти блокування російського культурного продукту із цілком практичних причин. Але покласти життя на боротьбу із російською культурою безглуздо. Нам треба підсилювати власне бачення та нашу точку зору на самих себе й свою культуру. І це саме по собі може бути фактором дезінтеграції образу російської культури на Заході», — підсумовує кінокритик.

Розрив реальностей

У 2018 році Нью-йоркський кінофестиваль «Tribeca Film Festival» нагородив російський пропагандистський фільм «Дежурство» (Phone Duty)» за найкращий сюжет. У фільмі йдеться про російських загарбників в Україні, а актор Захар Прилєпін розшукується за воєнні злочини. 

У березні 2022 в Парижі мав відбутися фестиваль російського кіно «Когда русские…» (Quand les Russes...). Тоді Корягіна разом з колегами намагалися донести, що жодного фестивалю російського кіно під час війни в Україні не може бути. 

Фестиваль перейменувався на «Фестиваль російського кіно з українцями» і намагався показати радянські фільми на підтримку українських кінематографістів, заявляючи, що не втрачають надії на діалог між країнами. 

«Моїм українським колегам вдалося колективно зупинити цей фестиваль. Він не відбувся, хоча кілька показів російського кіно все ж провели, що я вважаю повним абсурдом», — розповідає Корягіна.

Вона також вважає, що  Франції важко зрозуміти, що російська культура є оплотом російської агресії, яка зрівнює із землею українські міста. Деякі країни Європи довгий час були  у наративному просторі, який пропонувала їм Росія. Він був заспокійливий та казав, що «не все так однозначно». 

Корягіна сподівається, що допоможе медіація та дипломатія.

«Я вірю в силу слова українських агентів змін, які зараз пишуть листи і маніфестують, заявляють про свою позицію. Вірю, що здорова позиція українців змінить хід речей», — говорить Корягіна.