Чому політика Ватикану настільки дивна: хрестові походи, світові війни та вторгнення РФ в Україну

Теократична монархія Ватикан — світовий центр Католицької церкви. Роль релігії у суспільному житті, як і роль духовенства, а зокрема понтифіка, у політичному дискурсі переоцінити важко. Проте далеко не завжди Святий Престол обирав правильну риторику та підтримував сторону добра у війні. Чому політика Ватикану під час російсько-української війни дивна — читайте у новому матеріалі свідомих.

Хрестові походиПоходи, які мали на меті навернути невірних та поширити християнство, насправді були військовими кампаніями, спрямованими на знищення мусульман та язичників. Лише під час так званого «очищення Єрусалима» 1099 року — Першого хрестового походу — загинули 70 тисяч мусульман.

Хрестові походи відбувалися під протекторатом Пап, а деяким учасникам понтифік навіть надавав індульгенцію — відпущення покарання за гріхи, вчинені за життя. Тому це спричиняло самоуправство та анархію, адже хрестоносці вірили, що після смерті не будуть покарані за скоєне.

Період війни був складним для всієї Європи. Папство опинилось у практично повній ізоляції, а Бенедикт XV, якого обрали за 3 місяці після початку війни, зіткнувся з безліччю викликів. Проте в історію увійшов як папа-миротворець — його навіть називали Апостолом миру. Від самого початку свого понтифікату рішуче закликав зупинити «безглузду бійню» та «самогубство цивілізованої Європи».

За його правління ватиканська дипломатія сприяла примиренню, а сторонам протистояння Папа робив конкретні пропозиції, щоб допомогти вийти з конфлікту. Заради допомоги жертвам війни Понтифік розпорядився продати частину коштовностей Ватикану, почавши гуманітарну діяльність Церкви.

Бенедикт XV став автором енцикліки «Ad beatissimi Apostolorum», у якій підкреслював відповідальність за мир та наголошував на уникненні трагедій, які провокують конфлікт. Понтифік вважав, що «це заклик до справедливості, оскільки справедливість і мир завжди поруч. А тому "несправедливий" мир може принести лише війну».

Бенедикт XV був досить проукраїнським Папою. Визнав незалежність УНР і встановив з нею дипломатичні відносини. Крім того, цінував митрополита Андрея Шептицького, якому надав широкі повноваження у справі поширення унійних ідей у Східній Європі. У 1919–1920 роках прийняв українську місію на чолі з графом Михайлом Тишкевичем і надіслав в Україну отця Джованні Дженокі для допомоги УНР.

З часом риторика Ватикану змінювалася, стаючи все більше політизованою та заангажованою. Понтифіки розуміли, що їхні слова мають вагу для суспільства, проте намагались лобіювати власні інтереси та отримувати вигоду.

У 1939 році новим Папою Римським став Пій XII. Його досі називають «Гітлерівським папою», а Ватикан лише зараз оприлюднив архіви часів II Світової війни.

Проблемою Пія XII стало те, що він відкрито не засуджував діяльність Гітлера та нацистської Німеччини. Крім того, Папа не засудив Голокост — геноцид єврейського народу. 

Також у Ватикані пропонували так звані «мирні переговори» для розв‘язання війни. Папа спілкувався з італійським диктатором Муссоліні, а згодом пропонував такі перемовини для усієї Європи. Пій XII вів переговори і з нацистами, а також йшов на поступки з німецькою владою, пропонуючи віддати їм Ґданськ. Понтифік був вигіднішим для нацистів за попередника, який відкрито засуджував політику Третього рейху та вважав, що нацистська ідеологія заперечує християнські цінності. Тоді ж Понтифік відмовився від зустрічі з Гітлером під час його візиту до Риму, показово покинувши місто. 

Нацисти відчували конкуренцію з боку церкви та ймовірний «перехід» послідовників ідеї, тож у 1933, за 6 років до початку війни, представник Ватикану в Німеччині підписав угоду, за якою католицька церква отримала певну свободу дій у Німеччині, проте політичні католицькі організації були заборонені. 

Згодом, уже під час війни, Папа неодноразово зустрічався з посередником Гітлера Філіпом фон Гессеном, а згодом вів перемовини з міністром закордонних справ Третього рейху Йоахімом фон Ріббентропом аж до 1941 року. Папа публічно засуджував комунізм та радянський комуністичний режим, проте щодо дій нацистської Німеччини мовчав. 

Така риторика була спричинена страхом. Папа боявся злити німців, аби начебто не спричинити ще більших жертв: «Усі наші публічні висловлювання мусять бути ретельно зважені в інтересах жертв, щоб ми не погіршили їхнього становища». Так, католицька церква врятувала багатьох євреїв, які втікали від режиму, проте також «врятувала» від правосуддя і нацистів-злочинців.Російсько-українська війнаПапа Франциск поєднує у собі дві ролі: голови католицької церкви і політика, тому українці очікували активного засудження дій РФ та цілковитої підтримки України. Проте склалося інакше.

У 2013 році, після обрання Франциска Папою, голова УГКЦ Блаженніший Святослав зазначив, що «новообраний Папа дуже добре знає про нашу Церкву і духовність». Франциск у молитвах згадував про Україну, а також підіймав питання війни під час проповідей.

Проте після 24 лютого риторика Ватикану змістилась з підтримки України та засудження РФ на заклики до миру. У Ватикані запропонували, аби держава стала посередником у переговорах між країнами. 

27 березня Папа Франциск здійснив посвяту Росії, України та всього світу Непорочному Серцю Марії. Це акт був символічним, проте викликав суперечність з іншими висловлюваннями Папи. В одному зі своїх наступних інтерв’ю понтифік зазначив, що «тут [у війні — прим. ред.] немає метафізично добрих і злих в абстрактний спосіб. Виходить на яв щось глобальне, з елементами, які дуже переплетені між собою». Таким чином понтифік та Святий Престол уникають відповідальності та не називають речі своїми іменами. 

На 100 день війни Папа Франциск закликав до єднання: «Народи воюють і вбивають один одного, людей виганяють зі своїх будинків замість того, щоб зближуватися». Водночас під час зустрічі з Мирославом Мариновичем понтифік сказав, що Україна має право захищати себе, бо «народ, як і окрема людина, має право на самозахист, інакше може уподібнитися самогубцеві». 

З усього масиву політичних заяв Ватикану складно зрозуміти реальну риторику Папи. Найімовірніше, Святий Престол намагається залишитися нейтральним. Це спричинено страхом втратити прихожан та довіру суспільства. Також у Ватикану є побоювання перед пропагандою Росії, яка може дискредитувати інститут католицької церкви. Крім того, складно балансувати між політикою та релігією, не порушуючи церковних канонів і підтримуючи суспільно прийнятну позицію щодо подій.