У лімбі непідписаних законопроєктів. Чому закон про дозвіл громадам фінансово підтримувати Сили оборони досі не підписали?

18 червня 2024 року Верховна Рада ухвалила законопроєкт №9559-д «Про внесення змін до деяких законів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування з підтримки сектору безпеки й оборони України». Ухвалення цього закону вітали місцеве самоврядування, Всеукраїнська асоціація громад, громадські активісти тощо. Законопроєкт надає повноваження громадам легально підтримувати Сили оборони України з місцевих бюджетів.

Та президент досі не підписав законопроєкт станом на січень 2025 року. Проєкт перебуває в «підвішеному стані», і через це громади досі не можуть застосовувати швидкі механізми підтримки ЗСУ під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. 

Свідомі розповідають про суть законопроєкту №9559-д, та чому президент не підписує його з червня 2024 року.

Прослухати матеріал:

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну поставило всю країну на рейки виживання. Оборона країни, забезпечення Збройних Сил, розміщення цивільних, які тікали від окупації, лінії фронту та російських бомбардувань. 

Тому вимога від українців до своєї місцевої влади забезпечувати Сили оборони України з місцевих бюджетів стала лише питанням часу. В той момент, коли люди волонтерили та надсилали кошти на забезпечення — від кровоспинних турнікетів до тепловізорів і дронів, місцева влада не могла залишитись осторонь.

Заклики витрачати кошти з місцевих бюджетів на дрони, а не на бруківку, сколихнули всю країну. У 2023 і 2024 роках був пік протестів місцевих жителів у віддалених від фронту містах. У Києві, Львові, Дніпрі й інших містах люди виходили до мерій із вимогами витрачати кошти на ЗСУ.

Та після початку повномасштабного вторгнення виявилось, що зробити це не так просто. Держава весь час відповідала за забезпечення армії — цим займалось Міністерство оборони. Від форми до озброєння — все це була відповідальність саме центральної влади. Місцева влада зіткнулась із проблемами вже на стадії закупівель товарів подвійного призначення, адже просто не має повноважень купувати певні речі для ЗСУ. 

Звісно, проблеми не стали на заваді громадам, які хотіли допомогти ЗСУ із забезпеченням. Так, Львів у 2024 році витратив на Збройні сили близько 1.1 млрд гривень. Серед переданого — авто, дрони, системи РЕБ. Полтава, своєю чергою, витратила близько 108 мільйонів гривень на авто, дрони, оптичні прилади, комп’ютерну техніку тощо. Та у 2023 році Полтавська громада витратила понад 326 млн гривень. З чим пов’язане зменшення видатків на ЗСУ — невідомо.

Прифронтове Запоріжжя з початку повномасштабного вторгнення виділило на підтримку Збройних Сил понад 368 млн гривень. Харків, який теж розташований близько до лінії фронту і до кордону з Росією, планував витратити на Сили оборони понад 100 млн гривень у 2024 році. Та офіційно громади не можуть витрачати кошти на підтримку ЗСУ.

Законопроєкт №9559-д мав би це змінити. Він відкриває практику фінансування місцевим самоврядуванням Збройних Сил України. Тепер рішення щодо виділення коштів ухвалюватимуть безпосередньо на місцях, де краще розуміють потреби військових і можливості громад. 

Місцеве самоврядування отримало б можливість купувати на потреби ЗСУ усе, окрім озброєння. Також відкрили б можливість фінансувати будівництво фортифікацій. 

Аналітикиня Центру спільних дій Ірина Корженкова говорить, що ухвалення законопроєкту цікаве місцевому самоврядуванню, адже законопроєкт дає громадам змогу фінансувати сектор безпеки й оборони в умовах воєнного стану без встановлення жорсткої частки від місцевого бюджету, яка має бути передана на потреби оборони

«Вирішується проблема правової невизначеності щодо допомоги армії з місцевих бюджетів. Адже сьогодні механізми підтримки ЗСУ обмежені та не дозволяють швидко реагувати на потреби військових. Ба більше, місцеві ради ризикують отримати звинувачення в нецільовому використанні коштів громади при спробі допомогти армії. Тобто, підписання законопроєкту дозволить органам місцевого самоврядування законно купувати все необхідне для військових. Варто додати, що підписання цього законопроєкту також дозволяє проводити дистанційні засідання місцевих рад, виконкомів і постійних комісій щодо найважливіших питань. Це буде сприяти систематичній роботі місцевої влади в умовах постійних воєнних загроз», — пояснює вона, чому цей законопроєкт важливий місцевому самоврядуванню.

Всеукраїнська асоціація громад, яка вносила пропозиції у текст законопроєкту, теж вітала рішення щодо ухвалення його Верховною Радою. У асоціації наголосили, що законопроєкт тепер прибирає проблему з потенційним нецільовим витрачанням коштів громадами на ЗСУ, як це могли б бачити правоохоронці.

Та одна проблема з законопроєктом №9559-д залишається — його досі не підписав президент.

25 червня 2024 року законопроєкт скерували до президента на підпис. З того часу станом на лютий 2025 року Зеленський досі його не підписав.

Законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування з підтримки сектору безпеки й оборони України» не єдиний із тих, які зависли в Офісі Президента без підпису. Так, президент досі не підписав відомий законопроєкт №5655 — щодо реформування сфери містобудівної діяльності. Законопроєкт №9240 щодо розміщення Національного військового меморіального кладовища в місті Києві президент не підписує з 2023 року.

Рух ЧЕСНО повідомляє про 37 непідписаних Зеленським законопроєктів із 2019 року. Це означає, що ці законопроєкти не можуть увійти в дію. Закупівлі місцевим самоврядуванням і громадами речей для Збройних Сил досі перебувають у «сірій зоні» українського законодавства, і Державне бюро розслідувань може зацікавитись такими діями місцевої влади. 

Згідно з Конституцією України президент має 15 днів, щоб підписати або ветувати законопроєкт. Ігнорування президентом отриманих від Верховної Ради законопроєктів довгий час потенційно порушує Конституцію. Тому Зеленський як гарант Конституції, зобов’язаний підписувати або ветувати законопроєкти та повертати їх до Верховної Ради на повторний розгляд.

Володимир Зеленський не підписує законопроєкти з різних причин. Той же законопроєкт №5655 викликав активний спротив в української громадськості та активістів, і тому президент не підписує його, щоб не викликати гнів. Але й не ветує.

Народний депутат Роман Лозинський вважає, що законопроєкт №9559-д президент не підписує через власну емоційну реакцію на його положення.

«Рішення максимально очевидне та корисне. Але, як бачимо, існує прихований спротив. І противники закону "накручують" президента і його офіс на міти про створення приватних армій та інші нісенітниці. І це поки працює. Тому президент фактично наклав "тихе вето" на закон. Відповідно має бути суспільний розголос і громадянський тиск, аби переконати президента підписати закон. Ціна затримки одного підпису сьогодні — життя військових і втрачені квадратні кілометри нашої землі», — вважає він.

Ірина Корженкова, аналітикиня Центру спільних дій, називає ще декілька причин, чому Зеленський ігнорує законопроєкт вже понад п’ять місяців.

Офіцерка Збройних Сил України Аліна Михайлова ініціювала петицію до президента з вимогою підписати законопроєкт. Зараз підписи на цю петицію ще збирають. Та це говорить про те, що законопроєкт небайдужий частині української громадськості.

Президент має підписати або повернути законопроєкт у парламент на повторний розгляд. Це відповідає Конституції України.

Розгляд й ухвалення законопроєкту вітали громади в Україні. Цей законопроєкт не тільки підтримав би обороноздатність України, а ще й добре поєднався б із реформою децентралізації, яка триває в Україні з 2014 року. Адже до громад звертаються з потребами мешканці громад, які служать у Силах оборони.

Представники місцевого самоврядування в Україні неодноразово висловлювались за спрощення можливостей для громад вести закупівлі для Збройних Сил. Міністерство оборони, яке діє стратегічно та покриває усе військо, не може швидко закривати потреби окремих підрозділів. 

Законопроєкт також дозволяє громадам проводити закупівлі швидше, ніж вони роблять це зараз. Казначейство України може витрачати тижні, а то й місяці на перевірку витрачених коштів. Це затримує передачу необхідного майна військовим. З розширеними повноваженнями громади могли прискоритись у виконанні вимог військових.

Міністерство фінансів давало позитивний висновок законопроєкту №9559-д, говорив директор Департаменту політики міжбюджетних відносин і місцевих бюджетів Міністерства фінансів України Олександр Корень у 2024 році. 

Державна аудиторська служба України також наголошувала, що спостерігала порушення в закупівлях, які нібито йшли на ЗСУ, у деяких громадах. Так, майно передавали незрозумілим організаціям і не могли підтвердити його походження і факт передачі, говорила директорка Департаменту контролю за місцевими бюджетами Державної аудиторської служби Надія Пустова. 

Спрощення фінансування закупівель і передачі майна покращило й ситуацію в самих громадах. Та законопроєкт №9559-д досі не діє в українському правовому полі. Отже, усі загрози — як для громад, так і корупційні — зберігаються.

Народний депутат Роман Лозинський говорить, що законопроєкт досі залишається актуальним, і тому важливо його ввести у дію.

«Місцеве самоврядування готове надавати мільярди гривень, забезпечуючи ті запити, які не встигає закривати держава. Мільярди гривень могли б працювати на перемогу, замість того, щоб витрачатися на зайву бруківку. Люди в громадах вимагають у місцевої влади відкласти непріоритетні витрати та допомагати війську. Закон №9559-д додає місцевим радам повноваження та право (а не обов'язок) допомагати війську. Водночас знімає ризик політичного переслідування за цю допомогу», — говорить він.

Війна продемонструвала — громади готові допомагати напряму, не чекаючи бюрократичних дозволів. Законопроєкт №9559-д легалізує цю практику, дозволяючи місцевим радам фінансувати підрозділи ЗСУ та будівництво оборонних споруд під час воєнного стану. Громади можуть ухвалювати рішення щодо обороноздатності та фінансувати потреби військових. Потрібно лише підписати законопроєкт.