«ПВК “Рьодан”» не існує. Але що це і чого нас навчила ця ситуація?

Саме так, «ПВК “Рьодан”», про яке останні дні пишуть усі медіа, не існує. З новинних заголовків могло скластися враження, що в Україні виникла нова молодіжна субкультура. Її прихильники мають довге волосся та використовують символ павука як свою емблему. Вони дивляться японський жанр мультиплікації «аніме». 

Сама назва руху, який виник в Росії, походить від угрупування «Рьодан» з аніме «Hunter × Hunter». «Рьоданівці» протистоять субкультурі футбольних фанатів, влаштовують групові бійки проти них. Зібрання «Рьодану» начебто відбулися у Києві, Харкові, Івано-Франківську, Полтаві та інших містах, проте повідомлень про бійки не було.

На ділі все не так просто. 16-річний дніпрянин, який заснував один із присвячених «Рьодану» каналів, пояснив поліцейським, що насправді цього руху в Україні не існує. Навіщо він тоді створив канал? Для заробітку. Від ФСБ? Ні, продаж реклами. Хлопець планував швидко набрати підписників внаслідок гайпу навколо теми та за 10 доларів рекламувати різні ресурси.

Але ж поліція лише на Харківщині встановила особи 245 людей, причетних до «руху». До того ж «Рьодан» виник у Росії. Це ж очевидна російська провокація, хіба ні? Можливо. А можливо й інше. 

Цей «рух» почав стихійно розгортатися в Росії близько тижня тому. Ймовірно, почалося все з бійки у торговому центрі між двома групами підлітків. Начебто, представники хулігансько-футбольної культури напали на фанатів аніме. Перевага була на стороні перших, тому представники другої вирішили помститися. 

Вони мобілізували інших прихильників аніме, використовуючи сторінки про аніме. Завдяки цьому 20 лютого відбулася перша масова бійка між групами. Російські силовики почали затримувати учасників бійок. 

Перші повідомлення про «Рьодан» в Україні з’явилися 25 лютого. Іншими словами, у російських спецслужб було лише кілька днів, аби вигадати та здійснити план з дестабілізації України з використанням аніме. Ворога, звичайно, не варто недооцінювати, але звучить не надто реалістично. 

До того ж на більшості опублікованих Національної поліцією фото немає символіки «Рьодану» чи інших характерних для цієї культури рис. Здебільшого, це просто підлітки. Прикметним є і те, що «рьоданівців» затримували не лише в Росії та Україні. Білоруські силовики привезли з гомельського торгового центру у відділки 200 осіб, яких зарахували до «Рьодану». 

Російські пропагандисти стверджують, що Сили спеціальних операцій ЗСУ використали вже створений рух підлітків, аби спричинити заворушення в Росії. Українські поліцейські заявляють, що виникнення «Рьодану» в Україні — російська інформаційно-психологічна операція. У Білорусі ніхто нічого не каже. Перевіреної інформації вкрай мало.

В інтернеті циркулюють відео, на яких українські підлітки в Рівному та Полтаві начебто скандують «нєт войнє». Наразі не вдалося підтвердити їхню автентичність. Навіть згаданий вище «головний підозрюваний» з Дніпра пояснює: він хотів заробити гроші на рекламі, а не виконував поставлені ФСБ задачі.

Попри всю абсурдність, ця ситуація може багато чому навчити. Ось три найважливіші уроки.

Російське повномасштабне вторгнення та десятки тисяч вбитих українців не призвели до повного скасування 300 років російського культурного домінування. Російська пропаганда втратила свою авдиторію, проте Росія все ще має «м’який» та децентралізований вплив на Україну. 

Звичайно, легко звинуватити неповнолітніх — вони ще не сформовані особистості, легка здобич для ворога. Проте це применшує проблему. 

Видання «Детектор-медіа» встановило, що серед 100 найбільш популярних в Україні каналів у Telegram близько 10% мають відверто проросійський порядок денний. Один із таких каналів пише про одеські регіональні новини. У нього 660 тисяч підписників. Звичайно, якусь частину авдиторії цього каналу складають росіяни. Але наївно вважати, що решта — несвідомі підлітки. 

Побороти російський інформаційний вплив можна лише цілеспрямовано. Війна нічого автоматично «на своїй місця» не розставила. Обвинувачення «підлітків», «східняків» чи «пенсіонерів» у споживанні російського контенту лише применшує проблему. 

Подолати минуле можна лише змінюючи власні звички та підштовхуючи до цього рідних та близьких. Якщо комусь лінь, то не дивуйтесь потім таким заголовкам російської пропаганди: «Поява в Україні ПВК “Рьодан” вчергове довела, що ми — один народ». 

Путін зараз став рекордсменом щодо того, скільки людей бажають йому смерті. Звичайно, це призведе до розбалансування режиму; можливо, Україна отримає час на те, аби відновити сили. Проте насилля у сучасному російському суспільстві — це норма, а не девіація. Тож навряд наступні покоління російських еліт відрізнятимуться від попередніх. 

«Свідомі» вже розповідали про «Юнармію» — російську молодіжну організацію, яка з дітей готує мотивованих солдат для подальших військових кампаній. Проте це державна ініціатива, яка означає, що поставити галочку у плані, розікрасти гроші чи нічого не робити для її функціонерів набагато цікавіше, ніж вести загрозливу для України діяльність.

Проблема більша. Йдеться не лише про бійки, які «Рьодан» спричиняє. Люди б’ються завжди і всюди. Вражає поява поняття «приватна військова компанія» у назві руху. Адже початково сторінки про «Рьодан» зокрема та аніме загалом не містили абревіатури «ПВК». Вона з’явилася згодом унаслідок того, що чимало російських підлітків не критично сприймають рекламу ПВК «Вагнер». 

У своїх відео пропагандистські ресурси Прігожина представляють війну комп’ютерною грою, у якій є адреналін, честь та насилля. Неповнолітні не обов’язково мають відразу загорітися бажання вступити у ряди найманців. 

Проте разом з цією пропагандою у суспільстві засвоюється два принципи: 1) все на світі можна купити та продати; 2) у насиллі немає нічого поганого. 

Ці ідеї співзвучні з наріжними каменями російської зовнішньої політики. Російське суспільство настільки просякнуте ними, що «ПВК» виринає в стихії підлітковій субкультурі. 

Не все, що відбувається у світі, має раціональну причину. Іноді, стикаючись з ірраціональним, люди схильні додумувати раціональне пояснення. 

Іноді великі суспільні рухи починаються з чогось незначного, особливо в авторитарних суспільствах. Наприклад, радянський досвід. 16 червня 1963 року криворізьким районом «Соцмісто» їхав трамвай. П’яний солдат курив цигарку та пускав дим в обличчя іншої пасажирки. 

У трамваї був так само п’яний міліцейський. На вимогу пасажирів він спробував примусити військового припинити. Під час зупинки трамвая силовик намагався затримати солдата, хоча і не мав права це робити. Військовий почав тікати. Міліціонер почав стріляти та поранив перехожих. Силовики спіймали солдата та відволікли його у відділок. 

Під відділком зібралися люди, які вже змінили ставлення до ситуації та почали вимагати звільнення солдата. Це дало старт масовим заворушенням, у ході яких сім людей загинули, 86 отримали поранення. 

Так, навіть стихійні ініціативи можуть мати початок, спровокований зовнішніми силами. Аби довести цю тезу, необхідно володіти доказами. Наразі їх немає. 

Хоч у «Рьодану» в Україні наразі немає виразного російського сліду, проте у майбутньому російські спецслужби можуть спробувати організувати інші групи неповнолітніх. 

Радянські спецслужби постійно намагалися взяти під контроль міжнародні молодіжні організації, а ще краще — інфільтрувати такі рухи в країнах НАТО. Це тривало і під час «перебудови»: наприклад, у 1987 році КГБ намагалося захопити молодіжні організації у Демократичній Республіці Заїр (нинішня Демократична Республіка Конго). Якщо радянські спецслужби працювали навіть там, то очевидно, що подібні операції росіяни намагатимуться проводити і зараз.