Мозок у ритмі війни: як війна плавить мозок і що з цим робити?

10 вересня у Львові пройшов Всеукраїнський молодіжний захід Молодвіж «4.5.0.». У рамках заходу кандидатка біологічних наук, популяризаторка науки, авторка подкасту «Наука як по маслу» і співавторка книги «Коли я нарешті висплюся» Ольга Маслова розповіла, як повномасштабна війна вплинула на мозок на нейробіологічному та нейрохімічному рівнях, і як впоратися з цим впливом.

Ми живемо не просто у воєнний час, а у час, коли війна відбувається онлайн. Травму отримують не лише військові в окопі, а й усі, хто спостерігає за подіями в мережі. Навіть коли сидимо на дивані, наш мозок воює. 

Війна — це небезпека. Мозок звик до певних типів небезпеки та має перевірені способи реагування. Багато хто чув про реакції «бий – біжи – замри» — це працює, коли живеш у первісному суспільстві й можна швидко подолати небезпеку. Але схема не працює, коли небезпека іншого ґатунку, зокрема, когнітивного рівня. 

Це пов’язано з тим, що лімбічна система мозку, яка відповідає за емоції, «перетягує на себе ковдру» з префронтальної кори (відповідає за складніші когнітивно-аналітичні історії). Тому люди схильні «вестись» на емоційні маніпуляції, репостити чутливий контент, гостро реагувати на емоційні ситуації.

Знаємо, що є нейромедіатори, як дофамін і серотонін. Вони з’єднуються з певними структурами на поверхні клітин — рецепторами; тоді відбувається реакція. 

Рецептори для кожної з цих речовин є одразу кількох типів, наприклад, для дофаміну їх є від п’яти до восьми. Для кожного нейромедіатора може бути десяток типів рецепторів. Якщо уявимо, що сама речовина — це ключ, а рецептор — замок, можемо фантазувати, що будь-який замок можна зламати без ключа, і ця «відмичка» буде називатись «агоністом» певного рецептора. Якщо речовина корисна, вона буде «обережною булавкою» відкривати цей замок, після чого можна буде застосувати ключ; «зубило» ламає замок, після чого ключ вже не застосуєте. Таке із D2 дофаміновими рецепторами робить метамфетамін — ламає «замки», і потім мозку байдуже, скільки літрів дофаміну «наллєте», і скільки він насинтезує.

Наступне слово, яке треба запам’ятати — не «агоніст», а «антагоніст». Якщо «агоніст» — це умовна «відмичка», то «антагоніст» — це «пластилін» чи «жувальна гумка», яким «заліплюєте» «замок», щоб туди не вліз «ключ». За таким принципом працює група антиалергенних антигістамінних препаратів, які блокують прийняття алергенів організмом. Коли чуєте про щось, що пов’язане з нейромедіаторами, то тут важлива не стільки кількість, як здатність речовини зв’язатись із рецептором. 

Проблема із фразою «серотонін — гормон щастя» — та, що щастя є складним психосоціальним конструктом, який важко сформулювати однаково для всіх. Інший аспект — слово «гормон». Нейромедіатор і гормон — дві «професії» однієї речовини. Ті самі серотонін чи дофамін можуть бути нейромедіаторами чи гормонами залежно від того, у якому місці їх спостерігаємо і в якому контексті про них говоримо. Якщо говоримо про нейронні процеси, маємо справу з нейромедіатором — речовиною, за допомогою якої нейрони комунікують між собою; якщо про системні ефекти й маємо ці речовини в крові, говоримо про гормон. Наприклад, серотонін має віддалений стосунок до щастя як нейромедіатор, а як гормон бере участь у згортанні крові, різних процесах шлункового-кишкового тракту — речах, які далекі від щастя. Нейромедіатор швидко працює в нервовій системі; гормон працює системно, через рух по кровотоку.

Всередині кожної клітини є біологічний годинник. Також є центральний регулятор процесів, пов’язаних з біологічними ритмами, який розташований у частині мозку, яка називається супрахіазматичне ядро гіпоталамуса. Цей регулятор синхронізує ритми кожної клітини; внутрішні треба синхронізувати із зовнішніми — соціальним (який на годинниках) й астрологічним часом (зміни освітлення протягом доби). Зміни освітлення — те, що зачепила повномасштабна війна. 

Щоб всі системи та органи добре функціонували, потрібно, щоб протягом доби були три різні фази світла:

Саме по світлу центральний регулятор визначає, яка зараз частина астрономічної доби, і синхронізує біологічні ритми. Коли циркадні ритми працюють добре, то з усіма системами все гаразд. Як тільки щось йде не так, бачимо результати: погіршення сну, незрозумілі зміни у вазі, проблеми з ментальним станом. 

З лютого багато людей значну частину часу проводять у темних укриттях. Однакове освітлення збиває біологічну ритміку. Проблемна ситуація виникає також у випадку, коли людина спить, але посеред ночі прямує до укриття через повітряну тривогу.