Демографічна криза в країні: чому Україні слід повертати своїх громадян?
Наразі неможливо точно сказати, скільки людей втратила Україна в умовах повномасштабної війни. Однак проблеми з демографією були постійно. На це впливали низький рівень народжуваності, демографічне старіння, погіршення стану здоров’я населення, зростання чисельності людей з інвалідністю, високий рівень передчасної смертності, передусім чоловіків, та вимушена еміграція. Повномасштабна війна загострила цю проблему: не відомо, скільки українців — як цивільних, так і військових — загинуло, скільки депортували, а мільйони виїхали з країни.
Рішення МЗС тимчасово призупинити надання консульських послуг деяким категоріям українців та відсутність роз’яснення «тут і зараз» породили емоційну суспільну дискусію: українці за кордоном звинувачували державу в тому, що вона їх «кинула» та заявляли про наміри отримати громадянство іншої країни, а ті українці, які залишилися, наполягали на тому, що «всі, хто виїхав, уже втрачені», «вони не повернуться» та мають бути «урізані в правах».
Дослідники ж вважають, що Україна не може «розкидатися своїми громадянами», адже навіть при оптимістичному сценарії — завершення війни в короткостроковій перспективі — на нас чекає не менш складний виклик — відбудова країни. Для цього потрібні люди.
Про те, яка зараз ситуація з демографією, як влада планує покращити її та чому важливо повертати українців з-за кордону — читайте в матеріалі.
Прослухати матеріал:
Що нам говорять цифри?
За оцінками Інституту демографії та проблем якості життя НАН України, чисельність населення країни на серпень 2023 року скоротилась до 36.3 млн осіб, у тому числі на підконтрольних українській владі територіях — до 31.5 млн осіб.
Однак більш точно можемо говорити про кількість тих українців, які виїхали за кордон у зв’язку з війною. За даними Центру економічної, станом на кінець січня 2024 року за кордоном через війну перебуває 4.9 млн українців. Найбільше їх — у Німеччині та Польщі. Поза країнами Європи найбільшими країнами за кількістю прийнятих із початку повномасштабного вторгнення українців є США (280 тис. осіб), Велика Британія (253.2 тис.) і Канада (210.2 тис.).
Якщо на початку повномасштабного вторгнення майже половина тих, хто опинився за кордоном, планувала повернутися в Україну, то зараз їх кількість скорочується. Якщо в листопаді 2022 року (тоді росіяни активно атакували українську інфраструктуру, працювали графіки відключень і очікувалася нова хвиля міграції з України — ред.) точно повернутись планували 49.7% опитаних (радше планували повернутись — 24.3% українців за кордоном; точно не планували повертатись 1.8%. Ще 8.3% заявляли про те, що радше не повернуться, а 15.9% було важко відповісти — ред.), то у травні 2023 року цей відсоток скоротився до 41.4%, а в січні — до 26.2%.
Дослідники Центру економічної стратегії пояснюють це тим, що економічне становище українців за кордоном покращилось: якщо в листопаді 2022-го 12% опитаних доводилось економити на їжі, 27.9% вистачало лише на їжу, а для купівлі одягу треба було економити чи позичати, то у травні 2023-го ці показники скоротились до 9.9% та 24.6% відповідно. А в січні 2024-го — до 7.3% та 14.8%.
За розрахунками Центру, за межами України за різними сценаріями після війни можуть залишитись від 1.4 млн до 2.3 млн українців. Тому Україні слід співпрацювати з країнами ЄС щодо повернення українців після війни, адже вони необхідні державі, серед іншого, з економічного та демографічного поглядів.
Згідно з опитуванням Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, у січні 2024 року планували повернутися в Україну 65% респондентів (на 12% менше ніж рік тому), тоді як бажання не повертатися засвідчили 11% опитаних (на 6% більше ніж рік тому).
На початку 2024 року основним фактором, що перешкоджає поверненню, більшість назвала безпекову ситуацію в Україні, а також брак фінансових ресурсів та відсутність житла. Водночас 55% мігрантів, які повернулися з-за кордону в Україну, сказали, що можливостей для працевлаштування виявилося менше, ніж вони очікували.
Які шляхи розв’язання проблеми пропонує держава?
Міністерство соціальної політики України розробило стратегію демографічного розвитку України до 2040 року. Вона передбачає три основні рішення щодо подолання демографічної проблеми.
Перше — підтримка зростання народжуваності, звідси — й пропозиції щодо збільшення допомоги при народженні дитини. Однак наразі не відомо, звідки брати на це гроші, а зменшення рівня народжуваності є світовою тенденцією і характерне для багатьох розвинених держав.
Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи Елла Лібанова вважає, що Україні не варто очікувати baby-буму після війни через розвинену контрацепцію та відсутність потреби родин у дітях.
«Біологічне прагнення відтворити свій рід, щоб щось після тебе залишилося, зазвичай задовольняється однією дитиною. Друга дитина — це дуже серйозний ризик бідності. До того ж жінки в нас дуже високоосвічені: хочуть реалізовуватися не тільки в межах родини»
— говорила вона в інтерв’ю «Українській правді».
Зараз одна жінка в середньому народжує рівно одну дитину. У 2021 році цей показник становив 1.2 дитини. А для того, щоб забезпечити просте відтворення поколінь за українських умов смертності, треба, щоб пересічна жінка за своє життя народила десь 2.15 дитини. Досягти таких результатів не реально, вважає Елла Лібанова.
Друге — це повернення українців з-за кордону. Тут важливим є той фактор, що держава зацікавлена у поверненні не тільки тих, хто вимушено виїхав через повномасштабне вторгнення, а й закордонних українців, тобто представників діаспори. Для цього в Міністерстві закордонних справ функціонує Управління закордонного українства, а в листопаді минулого року пані послом з особливих доручень Міністерства закордонних справ України з питань світового українства призначили Мар’яну Бецу (до цього вона очолювала посольство України в Естонії — ред.).
У цьому Управлінні зазначають, що «команда МЗС України активно працює над посиленням взаємодії з українськими громадами за кордоном. Свідомі звернулися до Управління закордонного українства МЗС з проханням прокоментувати, що передбачає стратегія МЗС щодо роботи з українцями за кордоном та закордонними українцями й чи не шкодить рішення про тимчасове призупинення надання консульських послуг цій стратегії. У МЗС нам відповіли, що рішення про призупинення надання консульських послуг для певних категорії громадян України було «тимчасовим кроком, обумовленим необхідністю вирішення питань щодо військового обліку громадян мобілізаційного віку, які перебувають за кордоном, та розв’язання у взаємодії з іншими причетними органами державної влади технічних питань, які виникли у ході імплементації норм та положень закону про мобілізацію, який набрав чинності 18 травня 2024 року».
«Наразі надання консульських послуг для всіх категорій заявників здійснюється з урахуванням вимог законодавства щодо необхідності оновлення громадянами України чоловічої статі віком від 18 до 60 років своїх персональних даних, а також встановлених із вимог виключень», — зазначили в МЗС у відповіді на запит.
Перша віцепрем’єр-міністерка — міністерка економіки Юлія Свириденко вважає, що є чотири ключові фактори для повернення українців з-за кордону: безпека, можливість бути працевлаштованим або започаткувати власний бізнес, навчання та забезпечення житлом. Безпековий фактор, серед іншого, передбачає й гуманітарне розмінування країни.
У Центрі економічної стратегії ж додають, що сприяти поверненню також може швидка післявоєнна відбудова постраждалих регіонів; допомога людям із постраждалих та окупованих регіонів на час відбудови; розвиток державно-приватного партнерства; збільшення ресурсів на комунікацію з українцями за кордоном через дипломатичні представництва; спрощення реінтеграції дітей до навчання в українських школах та вступу українських випускників іноземних шкіл до українських закладів вищої освіти.
Українці за кордоном: хто вони?
Українська журналістка, дослідниця Ukraine Forum у Chatham House, яка займається питанням міграції та українців за кордоном, Ольга Токарюк пояснює у коментарі Свідомим, що українців за кордоном можна умовно поділити на три великі категорії. Перша — стара діаспора, тобто українці, які виїхали, умовно, 100 років тому, та ті, яких примусово виселили після Другої світової війни. Друга — трудові мігранти, тобто ті українці, які виїхали з країни наприкінці 90-х і на початку 2000-х з економічних причин. Третя — українці, які виїхали з початком повномасштабного вторгнення.
«Третю групу, яка привернула найбільше уваги, ми часто називаємо “біженцями”, хоча це не зовсім правильно з юридичного погляду. У переважній більшості ці люди не мають статусу біженця. Вони мають статус тимчасового захисту»
— каже Ольга Токарюк.
Статус тимчасового захисту надає українцям більше доступу до ринку праці, освіти, соціальних пільг, ніж статус біженця. Ще однією перевагою є те, що зі статусом тимчасового захисту українці можуть покидати країну, у той час люди зі статусом біженця не можуть цього робити.
«Водночас статус біженця веде до перспективи постійного проживання в тій країні, яка його надала, та навіть громадянства. Українці, які виїхали після 24 лютого 2022 року, живуть зараз у статусі тимчасового захисту. Припускаю, що це певного роду компроміс між українським урядом та урядами тих країн, у яких перебувають українці. Українська влада наполягає на тому, аби ці країни не давали українцям можливості отримання громадянства чи статусу постійного проживання, бо сподівається, що люди повернуться», — каже дослідниця.
Наразі збірного портрета того, ким є українці, які виїхали після 24 лютого 2022 року, зробити не можна. Спочатку це були жінки з дітьми. Зараз же змінюється відсоток чоловіків, які виїхали та перебувають за кордоном. Хтось із них виїхав у законний спосіб: батьки трьох дітей, люди з інвалідністю, чоловіки, які демобілізувалися. Інші — у незаконний.
«Однак останні дослідження, зокрема Центру економічної стратегії та Американського інституту в Києві, показують, що більшість українців за кордоном, які виїхали після початку повномасштабного вторгнення, це все-таки досі жінки з дітьми, переважно середнього віку з досить високим рівнем освіти»
— каже Ольга Токарюк.
При цьому дослідження показують проблему доступу до ринку праці для українців, які виїхали через війну.
«Особливо у Польщі. Там українці працюють не за тими спеціальностями, за якими вони працювали в Україні. Можна говорити, що вони певною мірою втрачають свої кваліфікації», — додає Токарюк.
Умови перебування українців у різних країнах відрізняються: одні країни надають досить широкий доступ до різних соціальних послуг, а інші — менший. До першої групи входять Німеччина, Норвегія, Велика Британія. Країни, які надають менший доступ до соціальних послуг українцям, — це Польща, Чехія Італія, Іспанія, Греція.
«Наприклад, у США українці, які мають тимчасовий захист, не можуть покидати територію країни. Це радше мінус для України, бо люди, які мають можливість здійснювати циркулярну міграцію, тобто вільно пересуватися між Україною і країною свого тимчасового перебування, зберігають свої зв’язки з Україною», — каже Токарюк.
Чи ефективною є комунікація з українцями за кордоном?
Ольга Токарюк вважає, що в комунікації з українцями слід розрізняти українців за кордоном на тих, хто перебуває на цілком легальних підставах, та тих, хто потрапив за кордон нелегально. З першими варто будувати таку комунікацію, аби сприяти їхньому поверненню.
«В України є нагальні питання, пов'язані зі своїм виживанням, з боротьбою за існування, тому вимагати, щоб влада переймалася першочергово тим, що запропонувати українцям за кордоном, аби вони повернулися, не можемо. Але принаймні можемо не робити гірше. Передусім, не погіршувати ситуацію непродуманими, емоційними рішеннями та тою комунікацією, яка розділяє українців по обидва боки кордону»
— каже дослідниця.
Рішення про тимчасове припинення надання консульських послуг було емоційним, а тому породило емоційну дискусію по обидва боки кордону. Обидві сторони в цій дискусії вдалися до крайнощів, вважає Ольга Токарюк.
Українцям всередині країни та за кордоном слід об’єднуватися навколо спільних та фундаментальних цілей — збереження України та розвиток успішної демократичної держави. Українці за кордоном же можуть бути більш залученими в життя України, навіть перебуваючи за кордоном. Передусім, йдеться про адвокацію інтересів України в тих громадах та місцевих рівнях, де вони мешкають. Посольства можуть активніше працювати з українськими спільнотами.
«Як і всередині країни, коли ініціативи спочатку йдуть від громадянського суспільства, так і за кордоном українці гуртуються в якісь низові ініціативи, організовують збір коштів чи фестивалі української культури. З ними треба працювати», — каже дослідниця.
Українці всередині країни живуть в умовах війни, постійних ракетних та дронових атак, економічної кризи, при цьому намагаються підтримувати Збройні сили. Однак Ольга Токарюк зазначає, що життя українців за кордоном «теж далеко не мед».
«Інтеграція в чужій країні, вивчення мови, повний розрив соціальних зв'язків, працювати на менш кваліфікованій роботі теж складно. Якщо це мама з дітьми, то жінці важко самостійно дбати про дітей і намагатися реалізовуватися або принаймні заробляти гроші, аби прогодувати цих дітей»
— каже вона.
Поглиблення розколу серед українців, передусім, вигідне Росії, яка якраз і спрямовує свою дезінформаційну машину для поширення деструктивних тенденцій та підриву єдності.
Трудові мігранти — ресурс чи загроза?
Третій крок, який пропонує Міністерство соціальної політики у стратегії, — це залучення мігрантів з інших країн. Ця ідея наразі майже не комунікується державою. У соціальних мережах вона дещо маргіналізована.
Токарюк пояснює, що це нормально, що українці в період екзистенційної війни, коли стоїть питання збереження ідентичності, відчувають загрозу з боку представників іншої культури.
«Ми не можемо стверджувати, що люди, які висловлюють ці побоювання, є крайньоправими, чи їхні сумніви не мають підстав. Ці побоювання не мають під собою підстав у Німеччині чи у Великій Британії, де країна не перебуває під зовнішньою агресією. Але нам треба апелювати до фактів та реальних потреб», — каже вона.
При продуманій політиці інтеграції, сильній місцевій культурі та ідентичності залучення мігрантів може стати успішним.
«Є дискусії щодо того, наскільки така практика виправдала себе у Великій Британії чи Німеччині. Якщо відкинути емоції, то внесок мігрантів в економіку високий (тут також може бути приклад того, як українці в Польщі підвищують економіку країни — ред.)»
— каже Ольга Токарюк.
Для мігрантів мають бути обов’язковими курси української мови, інтеграційні курси, вивчення культури, для дітей можна запровадити уроки українських цінностей, як у Великій Британії навчають «British values».
«Ми повинні демонструвати мігрантам правила життя в країні. Показувати, як працює демократичне суспільство, особливо якщо ми говоримо про те, що це будуть представники країн, які не є демократіями як країни Центральної Азії. Просто відкрити кордони не спрацює. Це тільки поглиблюватиме соціальну напругу та радикалізацію суспільних настроїв», — каже дослідниця.
З українцями слід проговорювати необхідність цієї політики, оскільки якийсь один фактор (стимулювання народжуваності чи повернення українців з-за кордону) не покращить демографічну ситуацію.
